Постанова ВСУ від 09.08.2017 року у справі №910/17610/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2017 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А.,

суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є.,

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» - Пономарьова А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» (далі - ТОВ «Поліпром») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/17610/15 за позовом ТОВ «Поліпром» до товариства з обмеженою відповідальністю «Твич» (далі - ТОВ «Твич») про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ТОВ «Поліпром» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Твич» про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 65 164,01 грн, з яких: 27 996,10 грн - основний борг, 1 706,69 грн - 3 % річних, 35 461,22 грн - інфляційні втрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем як покупцем своїх зобов'язань з оплати поставленого позивачем згідно з договором поставки від 01 квітня 2014 року № 101-142-ДА14 товару.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Твич» на користь ТОВ «Поліпром» 27 996,10 грн основного боргу та судові витрати, у решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21 грудня 2016 року, рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року в частині задоволення позову скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 21 грудня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ТОВ «Поліпром» просить скасувати постанови судів касаційної та апеляційної інстанцій, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення основного боргу залишити в силі, а в іншій частині скасувати і направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність постанови суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах відповідних матеріальних норм.

В обґрунтування заяви надано копію постанови Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 911/4620/15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Поліпром», перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 квітня 2014 року між ТОВ «Поліпром» (постачальник) і ТОВ «Твич» (покупець) укладено договір поставки № 101-142-ДА14, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити товар згідно із замовленням покупця, а покупець - прийняти його відповідно до накладних і протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною договору, та оплатити товар у строки, зазначені у пункті 3.2 (пункт 1.1 договору); моментом передачі права власності на товар є момент фізичного одержання товару покупцем і підписання уповноваженими представниками обох сторін накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві (пункт 1.2).

За змістом пункту 2.13 договору якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється у присутності відповідальних представників покупця і постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів із моменту виставлення вимоги у письмовій формі. Коригуючі накладні постачальник зобов'язаний надати протягом 5 робочих днів.

Відповідно до пункту 3.2 цього договору покупець сплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.

Згідно з пунктом 4.16 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2014 року.

Сторонами також укладено додаткові угоди до договору поставки від 01 квітня 2014 року № 101-142-ДА14.

На виконання умов договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 137 082,50 грн, що підтверджено видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками обох сторін і скріпленими відбитками печатки позивача та штампу відповідача.

Судом також установлено, що оплату отриманого за договором товару відповідачем проведено частково у розмірі 109 086,40 грн.

Згідно з актом нереалізованого товару, поставленого на підставі договору поставки від 01 квітня 2014 року № 101-142-ДА14 станом на 18 квітня 2016 року, яким зафіксовано дані щодо кількості нереалізованого товару та вартість цього нереалізованого товару, неоплаченим залишився товар на суму 23 330,08 грн (без ПДВ) і 27 996,10 грн (із ПДВ).

Після порушення провадження у справі, яка розглядається, ТОВ «Твич» надіслало ТОВ «Поліпром» лист від 02 вересня 2015 року № 119, відповідно до якого постачальник повинен був негайно з'явитися у строк, визначений договором, для оформлення видаткових накладних для повернення товару та забрати залишки товару; до зазначеного листа додано акт нереалізованого товару, всього на суму 23 330,08 грн (без ПДВ).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що укладаючи договір поставки, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку відповідача, яка полягала би у повному розрахунку за поставлений товар, а у випадку дійсної нереалізації товару - на його повернення, однак відповідач не здійснив оплату товару та не повернув його, а лише після пред'явлення позову ТОВ «Поліпром» звернувся до суду з вимогою про зобов'язання останнього забрати товар, не вживаючи при цьому жодних дій, спрямованих на досудове врегулювання спору. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з ТОВ «Твич» основного боргу в розмірі 27 996,10 грн. Разом із цим, оскільки ТОВ «Поліпром» не зверталося до відповідача з вимогою про сплату боргу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що позивач, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача вартості поставленого, але неоплаченого товару, не навів належних і допустимих доказів на підтвердження факту його реалізації відповідачем, а отже, строк оплати товару у відповідача на момент звернення ТОВ «Поліпром» до суду з позовом не настав.

У справі № 911/4620/15, копію постанови в якій надано для порівняння, Верховний Суд України дійшов висновку, що нереалізація товару протягом 30 днів з моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом зазначеного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар. У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання правомірними є і заявлені ТОВ «Поліпром» вимоги в частині стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.