П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (далі - Підприємець) до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2009 року Підприємець звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 12 березня 2009 року № 0000381704/0/16872, яким визначено податкове зобов'язання позивача з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 200 032 грн (133 355 грн - основний платіж, 66 677 грн - штрафні санкції) за порушеня вимог Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР).
На обґрунтування позову вказав, що при визначенні загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців враховано операції з поставки товарів, здійснені ним у період перебування на спрощеній системі оподаткування, а такі операції не підлягають оподаткуванню згідно із Законом № 168/97-ВР, а відтак він не порушив підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 та пункти 9.3, 9.4 статті 9 зазначеного Закону.
Суди встановили, що ОДПІ провела планову виїзну перевірку Підприємця з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року.
У результаті проведеної перевірки було складено акт від 23 лютого 2009 року № 1399/17-426/2679402013 (далі - Акт), у якому зазначено про порушення підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пунктів 9.3, 9.4 статті 9 Закону № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ на суму 133 335 грн, у тому числі за IV квартал 2007 року - на 71 668 грн та за IV квартал 2008 року - на 61 667 грн.
Підставою для таких висновків стало те, що у період з 1 січня по 31 грудня 2006 року позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку, отримав виручку від реалізації товарів (робіт, послуг) у сумі 493 000 грн, а з 1 січня по 30 вересня 2007 року перейшов на загальну систему оподаткування. Таким чином, на думку контролюючого органу, починаючи з січня 2007 року Підприємець мав зареєструватися як платник ПДВ та, відповідно, декларувати та сплачувати відповідний податок, оскільки загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців перевищує 300 000 грн. Аналогічна ситуація склалася і у 2007-2008 роках: позивач у період із 1 жовтня по 31 грудня 2007 року отримав виручку від реалізації товарів (робіт, послуг) у сумі 430 000 грн, у період із 1 жовтня по 31 грудня 2008 року - у сумі 370 000 грн, проте ПДВ із зазначених сум не сплатив, що і призвело до заниження вказаного податку на загальну суму 133 335 грн.
Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року, в задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України постановою від 2 грудня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове - про задоволення позову.
Ухвалюючи таке рішення, касаційний суд виходив із того, що до моменту перевищення платником єдиного податку граничного обсягу виручки, визначеного у статті 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі - Указ № 727/98), положення Закону № 168/97-ВР щодо оподаткування поставок товару (послуг) не можуть поширюватися на такого платника. З моменту перевищення обсягу виручки, визначеного у статті 1 Указу № 727/98, починають діяти положення Закону № 168/97-ВР, зокрема і підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону щодо підстав для обов'язкової реєстрації платником податку. З 1 січня по 30 вересня 2007 року (І-ІІІ квартали 2007 року) та з 1 січня по 30 вересня 2008 року (І-ІІІ квартали 2008 року) Підприємець перебував на загальній системі оподаткування та, як убачається з матеріалів справи, зокрема Акта, жодних доходів у зазначені періоди не отримував.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОДПІ, посилаючись на неоднакове застосування підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР та Указу № 727/98, просить постанову Вищого адміністративного суду України від 2 грудня 2014 року скасувати, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року залишити в силі.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права ОДПІ надала рішення Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2012 року, 15 січня, 1, 25 квітня, 30 липня 2013 року (№№ К-14469/10, К-27242/09, К-38737/10, К/9991/18054/11, К/800/19880/13 відповідно).
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин справ, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України постанови суду касаційної інстанції від 2 грудня 2014 року.
У зв'язку з наведеним вище колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї і тієї ж норми матеріального права.
Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 28 березня 2015 року, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький
Сервисы для юристов