ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоТерлецького О.О.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства «Вестра» (далі - Підприємство) до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (правонаступником якої є Одеська митниця Державної фіскальної служби України; далі - Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКСУ), за участю прокуратури м. Одеси, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2012 року Підприємство звернулося до суду з позовом до Митниці та ГУ ДКСУ, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету митних платежів у сумі 2 357 440 грн 4 коп. та податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 7 253 446 грн 26 коп., зобов'язати ГУ ДКСУ здійснити повернення на користь Підприємства надмірно сплачених платежів та стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства витрати зі сплати судового збору.
На обґрунтування позовних вимог зазначило, що подало до Митниці всі необхідні документи для визначення ціни товару, що імпортується, за ціною договору. Проте митна вартість товарів була визначена не за ціною договору, а за шостим (резервним) методом, внаслідок чого були надмірно сплачені до бюджету мито та ПДВ. На неодноразові звернення Підприємства із заявами про повернення надмірно сплачених сум Митниця рішення, прийнятого за результатами розгляду таких звернень, не надала.
Суди встановили, що 16 лютого 2012 року між Підприємством та компанією «RANDLUX SALES INC» (Компанія) було укладено контракт від 16 лютого 2012 року № ВЕАА/12 (далі - Контракт), на виконання вимог якого Компанія у квітні 2012 року поставила Підприємству товари загальною фактурною вартістю 95 558 078 грн 50 коп. згідно з інвойсами, які скріплені печаткою продавця.
Підприємство підготувало та подало до Митниці вантажні митні декларації (далі - ВМД) та інші документи, в тому числі Контракт та інвойси, відповідно до яких загальна фактурна вартість задекларованих товарів (графа 42) згідно з вищезазначеними інвойсами склала 95 558 078 грн 50 коп.
Разом з тим митна вартість деяких товарів у вказаних деклараціях (графа 45) була визначена за шостим (резервним) методом визначення митної вартості товарів, внаслідок чого загальна митна вартість товарів за вказаними деклараціями склала 129 354 967 грн 95 коп., з яких було розраховано та сплачено Підприємством до бюджету митні платежі.
У результаті збільшення митної вартості товару Підприємство сплатило до бюджету на 2 357 440 грн 4 коп. мита та 7 253 446 грн 26 коп. ПДВ більше порівняно з розрахунком митних платежів за контрактною вартістю імпортованих товарів (перший метод).
22 червня та 30 жовтня 2012 року Підприємство зверталося до Митниці із заявами про повернення надмірно сплачених мита та ПДВ, проте відповідач не здійснив заходів щодо повернення позивачу надмірно сплачених коштів.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2013 року позов Підприємства задовольнив: зобов'язав ГУ ДКСУ здійснити повернення на користь Підприємства надмірно сплачених коштів у загальній сумі 9 610 886 грн 30 коп., які було зараховано до бюджету, в тому числі: мито в розмірі 2 357 440 грн 4 коп. та ПДВ у розмірі 7 253 446 грн 26 коп.; постановив стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ на користь Підприємства сплачений судовий збір в розмірі 2146 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року, рішення суду першої інстанції змінив: абзац другий резолютивної частини виклав у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства надмірно сплачені до бюджету мито в сумі 2 357 440 грн 4 коп. та ПДВ в сумі 7 253 446 грн 26 коп., що були зараховані до бюджету, у загальній сумі 9 610 886 грн 30 коп.». В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, перший заступник Генерального прокурора України та Митниця звернулися із заявами про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статей 260, 262, 264 - 266 Митного кодексу України 2002 року (далі - МК 2002 року), статей 49, 57, 59 Митного кодексу України 2012 року (далі - МК 2012 року), пунктів 3, 6, 11, 13, 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Заявники просять скасувати постановлені в справі судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову Підприємства.
На обґрунтування заяв додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 5 лютого, 17 жовтня, 3 грудня 2013 року, 21 січня, 5 та 19 березня, 13 травня 2014 року (справи №№ К/9991/76160/11, К/9991/12878/11, К/9991/64968/12, К/9991/80753/12, К/800/40434/13, К/800/46496/13, К/800/46397/13 відповідно), які, на думку заявників, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Крім того, до заяви заступника Генерального прокурора України додано постанову Верховного Суду України від 17 грудня 2013 року № 21-439а13.
У наданих для порівняння рішеннях Вищий адміністративний суд України визнав безпідставними позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України надміру сплачених митних платежів.
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
За змістом статті 260 МК 2002 року (чинного на час подання Підприємством до митного оформлення ВМД) митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу, яким також встановлюються методи визначення митної вартості зазначених товарів та умови їх застосування.
Згідно зі статтею 262 цього Кодексу митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту (частини перша, п'ята, шоста статті 86 МК 2002 року).
Механізм надання митним органом письмового повідомлення заінтересованим особам про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначено Порядком оформлення й використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженим наказом Державної митної служби України (далі - ДМСУ) від 12 грудня 2005 № 1227 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2005 року за № 1562/11842; був чинним на час митного оформлення імпортованого Підприємством товару), пунктом 2 якого встановлено, що у всіх випадках відмови невідкладно оформлюється Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.
Статтею 249 МК 2002 року передбачено, що митні органи самостійно визначають митну вартість на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари лише за відсутності підтверджувальних документів, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості.
Згідно з частиною восьмою статті 264 зазначеного Кодексу декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду.
Аналізуючи зазначені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, який полягає в тому, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК 2002 року, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину надміру сплаченими теж немає.
Якщо ж саме митний орган визначив митну вартість товарів, а в подальшому буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів повертається декларанту, як зазначено у статті 301 МК 2012 року (чинного на час звернення Підприємства до Митниці за вирішенням питання про повернення таких сум), відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.
Сервисы для юристов