П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 червня 2016 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Ємця А.А. суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І. та Шицького І.Б.,
за участю представників: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Олімп» - Смулянського О.В., Приватного акціонерного товариства «Атек» - Підлісного С.Б. та Ульянова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заявy Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Олімп» (далі - ТОВ «Спортивний клуб «Олімп») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 5011-7/1603-2012 за позовом Приватного акціонерного товариства «Атек» (далі - ПрАТ «Атек») до ТОВ «Спортивний клуб «Олімп» про витребування майна з чужого володіння і визнання недійсними додаткових угод до договору оренди та за зустрічним позовом про визнання права користування та усунення перешкод у користуванні орендованим майном,
в с т а н о в и л а:
До Верховного Суду України звернулося ТОВ «Спортивний клуб «Олімп» із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 5011-7/1603-2012 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень ЦК України щодо наслідків спливу (закінчення) строків позовної давності, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
В обґрунтування неоднаковості застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 15 грудня 2014 року у справі № 5011-7/1603-2012, від 22 квітня 2015 року у справі № 910/3059/14, від 2 жовтня 2013 року у справі № 919/175/13-г.
У цих рішеннях судом касаційної інстанції зазначено про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчиненння правочину (укладання договору).
Також заявником додано копії постанов Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі № 3-176гс14 та від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59 гс14, де зроблено висновок, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Щодо юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчиненння правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Ухвалою Верховного Суду України від 12 травня 2016 року вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 5011-7/1603-2012 .
У заяві ТОВ «Спортивний клуб «Олімп» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 5011-7/1603-2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, у лютому 2012 року Закрите акціонерне товариство «АТЕК», найменування якого змінено на ПрАТ «Атек», звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «Спортивний клуб «Олімп», в якому з урахуванням уточнень просило визнати недійсними додаткові угоди № 2, № 3, № 4 до договору оренди майна № 1 від 25 жовтня 2001 року, укладеного між сторонами.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час підписання оспорюваних додаткових угод представник позивача ОСОБА_11 діяв із перевищенням наданих йому повноважень.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду м. Києва від 26 квітня 2012 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 березня 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 9 липня 2014 року, позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди: № 2 і № 3 від 25 березня 2002 року, № 4 від 25 квітня 2002 року до договору оренди майна № 1 від 25 жовтня 2001 року, укладені між сторонами.
Постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року постанову Вищого господарського суду України від 9 липня 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постановою Вищого господарського суду України від 15 грудня 2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 березня 2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 26 квітня 2012 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
25 грудня 2014 року ТОВ «Спортивний клуб «Олімп» подало зустрічну позовну заяву про зобов'язання ПрАТ «АТЕК» не чинити перешкод у користуванні орендованим майном, посилаючись на користування майном за наявності відповідних правових підстав.
Рішенням господарського суду м. Києва від 20 травня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року, позов задоволено, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що директор ЗАТ «АТЕК» ОСОБА_12 не був уповноважений на укладання додаткових угод № 2-4 від імені товариства, що є порушенням вимог статті 63 ЦК УРСР та відповідно до статті 48 ЦК УРСР є підставою для визнання їх недійсними. При цьому строк позовної давності позивачем не був пропущений, оскільки про порушення свого права позивач дізнався у листопаді 2011 року в результаті неповернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.
Судами встановлено що 25 жовтня 2001 року між ЗАТ «АТЕК» (орендодавець) і ТОВ «Спортивний клуб «Олімп» (орендар) укладено договір, згідно з яким орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння та користування: цілісний майновий комплекс, а саме: приміщення, споруди та майно спортивного комплексу ЗАТ «АТЕК», розташованого у м. Києві, вул. Чистяківська, 20.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що термін оренди становить 10 років із моменту прийняття об'єкту, що орендується, за актом приймання-передачі.
На виконання умов договору 1 липня 2001 року сторони підписали акт приймання-передачі, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування майно, споруди та приміщення стадіону ЗАТ «АТЕК».
Згідно з пунктом 5.1 договору орендар сплачує щомісячно орендодавцю орендну плату, розмір якої визначається у додатковій угоді.
Сервисы для юристов