П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 вересня 2017 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Вищого професійного училища № 21 м. Миколаєва про визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У січня 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона з 20 вересня 2010 року працювала у Вищому професійному училищі № 21 м. Миколаєва (далі - ВПУ № 21) на посаді викладача світової літератури на умовах контракту зі строком дії до
30 червня 2011 року, а за додатковою угодою до контракту від 11 травня
2011 року - строком дії до 30 червня 2012 року. Позивачка зазначала, що на підставі поданої нею особисто заяви від 9 серпня 2011 року та укладеного договору цивільно-правового характеру від 1 вересня 2011 року № 2 (далі - договір № 2) її було переведено на посаду заступника директора з навчально-методичної роботи строком до 30 червня 2012 року. У подальшому між нею та адміністрацією училища неодноразово укладалися додаткові угоди до договору № 2, останню з яких вона вимушена була підписати із зазначенням строку договору до 31 грудня 2014 року, після закінчення якого її звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
ОСОБА_6, вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки між нею та керівником училища склалися безстрокові трудові відносини, просила визнати трудовий договір укладеним на невизначений строк, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Корабельний районний суд м. Миколаєва рішенням від 17 серпня
2015 року позов ОСОБА_6 задовольнив частково: визнав строковий договір від 1 вересня 2011 року № 2 між ОСОБА_6 та ВПУ № 21 укладеним на невизначений строк; поновив ОСОБА_6 на посаді заступника директора з навчально-методичної роботи ВПУ № 21 з 31 грудня 2014 року; стягнув з ВПУ № 21 на користь ОСОБА_6 39 тис. 972 грн 57 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу; вирішив питання про розподіл судових витрат; рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 5 тис. 239 грн 85 коп. допустив до негайного виконання.
Апеляційний суд Миколаївської області 4 листопада 2015 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 серпня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовив.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилив, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 4 листопада 2015 року залишив без змін.
У вересні 2016 року до Верховного Суду України звернулася
ОСОБА_6 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 23 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.
Обґрунтовуючи свої доводи, заявниця надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року та ухвали Верховного Суду України від 24 лютого
2010 року та 23 лютого 2011 року, постановлені ним як судом касаційної інстанції.
У зв'язку із цим ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 4 листопада 2015 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року та залишити в силі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 серпня 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Суди під час розгляду справи встановили, що з 20 вересня 2010 року ОСОБА_6 працювала у ВПУ № 21 на посаді викладача світової літератури на умовах контракту зі строком дії до 30 червня 2011 року, а потім за додатковою угодою до контракту від 11 травня 2011 року зі строком дії до
30 червня 2012 року.
На підставі поданої позивачкою заяви від 9 серпня 2011 року та укладеного договору цивільно-правового характеру № 2 від 1 вересня
Сервисы для юристов