П ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення грошової компенсації та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення коштів за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_7 грошову компенсацію в розмірі 160 тис. 882 грн 50 коп. за його участь у спорудженні, поліпшенні, утриманні частини будинку та в обробці земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_1 та які відповідачка отримала у спадщину.
У березні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення коштів, посилаючись на те, що між нею та ОСОБА_6 як співвласниками в судовому порядку здійснено поділ будинку АДРЕСА_1, при цьому змінено ідеальні частки сторін та на її користь стягнуто грошову компенсацію в розмірі 43 тис. 627 грн, проте ОСОБА_6 це судове рішення не виконує, у зв'язку із чим позивачка просила стягнути з нього на свою користь 27 тис. 500 грн компенсації за користування виділеною їй земельною ділянко, 4 тис. 231 грн 88 коп. - 3 % річних та 1 тис. 912 грн інфляційних втрат за невиконання судового рішення про стягнення на її користь грошової компенсації.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 2 червня 2014 року вказані позови об'єднано в одне провадження.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 26 вересня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Позов ОСОБА_7 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на її користь інфляційні втрати в сумі 1 тис. 912 грн та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 4 тис. 141 грн 15 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_7 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року в частині вирішення вимог ОСОБА_7 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання скасовано й залишено без змін у цій частині рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 вересня 2014 року. В іншій частині рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції і залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції в повному обсязі з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_6 надав рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року (справа № 6-5517св11).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 березня 2005 року за ОСОБА_6 визнано право власності на 26/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку співзабудови та на 37/200 частин цього будинку в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8, а всього на 89/200 частин будинку, за ОСОБА_7 визнано право власності на 111/200 частин зазначеного житлового будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_9
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 4 квітня 2011 року проведено розподіл вказаного житлового будинку між співвласниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7, перерозподілено їх ідеальні частки та визнано за ОСОБА_7 право власності на 48/100 частин зазначеного будинку замість раніше належних їй 111/200 його частин, а за ОСОБА_6 визнано право власності на 52/100 частини будинку, замість раніше належних йому 89/200 частин. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошову компенсацію за частку у спільному майні після його поділу в розмірі 43 тис. 627 грн, на ОСОБА_7 покладено обов'язок виконання необхідних переобладнань у частині будинку, яка виділена їй у власність, та визначено порядок користування земельною ділянкою, прилеглої до будинку.
17 лютого 2014 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було відкрите виконавче провадження за виконавчим листом № 2-36/11, виданим Харківським районним судом Харківської області, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 заборгованості в розмірі 47 тис. 132 грн 4 коп.
На час розгляду даної справи рішення суду від 4 квітня 2011 року не виконано.
Як убачається з довідки управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області № 1546-13/14 від 13 червня 2014 року, відрахування за виконавчим листом № 2-36/11 з пенсії ОСОБА_6 на погашення боргу розпочато з 1 травня 2014 року.
Ухвалюючи рішення від 26 вересня 2014 року та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання ОСОБА_6 грошового зобов'язання, що виникло на підставі судового рішення про стягнення з нього на користь відповідача компенсації в розмірі 43 тис. 627 грн, є підставою для стягнення з нього інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 10 лютого 2015 року, залишеній без змін ухвалою касаційного суду від 27 травня 2015 року, виходив з того, що правила частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, що виникли між сторонами, застосуванню не підлягають.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виникнення в ОСОБА_6 перед відповідачем грошового зобов'язання, внаслідок прострочення виконання якого з останнього підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Однак у наданому для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року (справа № 6-5517св11) суд касаційної інстанції зазначив, що цивільно-правова відповідальність за частиною другою статті 625 ЦК України застосовується за порушення грошового зобов'язання, а виконання судового рішення про стягнення грошової суми таким зобов'язанням не вважається, тому відповідальність за його невиконання не підлягає застосуванню.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин частини другої статі 625 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Грошові зобов'язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері приватноправових (цивільно-правових) відносин.
Сервисы для юристов