П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2016 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Потильчака О.І.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., -
за участю представників:
товариства з обмеженою відповідальністю
«Стілф» - Білошицького В.Д.,
Пєскова В.Г.,
приватного акціонерного товариства
«Дніпровська пристань» - Кальової Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Стілф» (далі - ТОВ «Стілф») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року у справі № 910/1891/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Призма Бета» (далі - ТОВ «Призма Бета») до приватного акціонерного товариства «Дніпровська пристань» (далі - ПрАТ «Дніпровська пристань»), ТОВ «Стілф» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності,
в с т а н о в и л а:
Суб'єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року у справі № 910/1891/14 із підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), і просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 липня 2015 року, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 вересня 2014 року залишити без змін.
У заяві про перегляд постанови ТОВ «Стілф» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 186, 203, 213, 215, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
В обґрунтування заяви ТОВ «Стілф» надано копії постанов Вищого господарського суду України від 01 липня 2010 року у справі № 12/271, від 28 лютого 2012 року у справі № 55/326, від 30 вересня 2010 року у справі № 24/60/10, від 05 липня 2011 року у справі № 28/25пд, від 17 лютого 2014 року у справі № 15/5005/9875/2012, копії постанов Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15 та у справі № 6-244цс14.
ТОВ «Призма Бета» не скористалося правом на участь його представника у судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Стілф» і ПрАТ «Дніпровська пристань», перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову у справі № 910/1891/14 є вимога ТОВ «Призма Бета» про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, укладеного 10 серпня 2012 року між ПрАТ «Дніпровська пристань» і ТОВ «Стілф»; визнання за позивачем права власності на об'єкт незавершеного будівництва - багаторівневий паркінг, готовністю 26 %, розташований за адресою: м. Київ, пр-т Генерала Ватутіна, 2т, ІІ черга (літ. К 1).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено між відповідачами з порушенням вимог чинного законодавства без погодження з позивачем як інвестором будівництва спірного об'єкта нерухомості.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 20 червня 2014 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, укладений 10 серпня 2012 року між відповідачами; визнано за ТОВ «Призма Бета» право власності на об'єкт незавершеного будівництва - багаторівневий паркінг, готовністю 26 %, розташований за адресою: м. Київ, пр-т Генерала Ватутіна, 2т, ІІ черга (літ. К 1).
Рішення суду мотивовано тим, що будівництво спірного майна - багаторівневого паркінгу відбувалося у складі ІІ черги будівництва торговельно-розважального центру (далі - ТРЦ), інвестування будівництва якого було предметом інвестиційного договору, укладеного між ТОВ «Призма Бета» і закритим акціонерним товариством «Дніпровська пристань» (далі - ЗАТ «Дніпровська пристань»; після зміни найменування - ПрАТ «Дніпровська пристань»).
Позивач як інвестор виконав грошове зобов'язання за інвестиційним договором, сплативши вартість об'єкта будівництва (як прийнятого в експлуатацію, так і незавершеного будівництвом об'єкта - паркінгу), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт.
ПрАТ «Дніпровська пристань», укладаючи з ТОВ «Стілф» оспорюваний договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, не отримало у визначеному законом порядку згоди інвестора як вкладника матеріальних цінностей (у цьому випадку - грошових коштів) в об'єкт інвестування, незважаючи на те, що частиною п'ятою статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що право володіння, користування і розпорядження об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України належить інвестору.
Також суд зазначив, що відчуження ПрАТ «Дніпровська пристань» на користь ТОВ «Стілф» об'єкта незавершеного будівництва свідчить про позбавлення позивача права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт, а отже, - про наявність достатніх та необхідних підстав для захисту права власності позивача в порядку статті 392 ЦК.
Сервисы для юристов