П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
4 листопада 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання договорів недійсними за заявою ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання договорів недійсними.
ОСОБА_7 зазначала, що 26 грудня 2008 року між нею та ОСОБА_9 було укладено договір комісії, за яким комісіонер ОСОБА_9 зобов'язався за дорученням, за рахунок та в інтересах комітента ОСОБА_7 шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені продати квартиру 7 на вул. Сумській, 82 у м. Харкові.
16 липня 2010 року на підставі вказаного договору комісії ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу продав ОСОБА_10 зазначену квартиру.
Посилаючись на те, що 4 лютого 2014 року вона дізналася про несплату податків відповідачами при отриманні доходів від продажу належної їй квартири та про вибуття квартири з її власності унаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_9 з ОСОБА_8, ОСОБА_10, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, ОСОБА_7 просила на підставі статей 228, 232 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати недійсними вказані договори комісії та купівлі-продажу квартири.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.
У січні 2015 року ОСОБА_7 звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане судове рішення.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 4 березня 2015 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення суду першої інстанції у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання договорів недійсними зупинено до розгляду Апеляційним судом Харківської області кримінальної справи за звинуваченням ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у скоєнні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 та частиною другою статті 355 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року відмовлено ОСОБА_9 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року ОСОБА_9 просить скасувати вказане судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 4 частини першої статті 201 цього Кодексу при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
На обґрунтування заяви ОСОБА_9 надав копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_9 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2015 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання договорів недійсними.
У січні 2015 року ОСОБА_7 оскаржила вказане судове рішення в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 4 березня 2015 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення суду першої інстанції у зазначеній справі зупинено до розгляду Апеляційним судом Харківської області кримінальної справи за звинуваченням ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у скоєнні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 та частиною другою статті 355 КК України.
Постановляючи ухвалу про зупинення провадження, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що при розгляді кримінальної справи можуть бути встановлені факти, які мають значення для перевірки обґрунтованості позову та висновків суду першої інстанції у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання договорів недійсними
Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд дійшов висновку про те, що посилання апеляційного суду, який зупинив провадження у цивільній справі за позовом про виселення, зобов'язання вчинити дії та зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним до розгляду місцевим судом кримінальної справи за обвинуваченням осіб за фактом шахрайських дій, на те, що розгляд цивільної справи неможливий до розгляду вказаної кримінальної справи, оскільки йдеться про правомірність набуття відповідачем права власності на спірну квартиру, є помилковим, тому що встановлення правомірності чи неправомірності такого набуття є безпосереднім обов'язком суду, що розглядає цивільну справу. При цьому в кримінальній справі вирішується питання про кримінальну відповідальність відповідачів, а не про наявність підстав, передбачених нормами ЦК України, для визнання недійсним правочину чи щодо захисту права власності.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Сервисы для юристов