П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 листопада 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І., суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки «Запоріжжя» до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до кредитної спілки «Запоріжжя» про визнання дій незаконними за заявою кредитної спілки «Запоріжжя» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2011 року кредитна спілка «Запоріжжя» (далі - КС «Запоріжжя») звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 27 серпня 2007 року між нею та ОСОБА_7 укладено договір кредитної лінії (далі - кредитний договір) та додаткові угоди до нього від 27, 31 серпня і 7 вересня 2007 року, на підставі яких остання отримала кредит у розмірі 20 тис. грн. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 серпня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м. Позивач зазначає, що позичальник не виконав зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування.
Посилаючись на те, що на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку» банк має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, КС «Запоріжжя» просила задовольнити її позовні вимоги, звернути стягнення на предмет іпотеки ‒ будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м., та виселити відповідачку із зазначеного будинку.
ОСОБА_7 звернулася до КС «Запоріжжя» із зустрічним позовом про визнання дій незаконними, посилаючись на те, що КС «Запоріжжя» продовжує нараховувати проценти за користування кредитом після закінчення строку дії договорів, що, на її думку, є порушенням умов кредитного договору. Крім того, ОСОБА_7 зазначає, що умовами кредитного договору передбачено плату за користування кредитом у розмірі 0,1288 % від суми залишку за кожен день користування кредитом, а в разі зміни позичальником умов договору, в тому числі графіка погашення кредиту, плата за його користування становить 0,2576 % від суми залишку кредиту за кожен день дії змін умов зобов'язання. Проте між сторонами договору не укладалась додаткова угода про зміну його умов, тому нарахування КС «Запоріжжя» процентів за користування кредитом виходячи з процентної ставки 0,2576 % є неправомірним.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2013 року позовні вимоги КС «Запоріжжя» задоволено: в рахунок погашення ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором, яка станом на 6 грудня 2012 року становить 82 тис. 363 грн 22 коп., з яких 19 тис. 345 грн 47 коп. - заборгованість зі сплати кредиту, 63 тис. 17 грн 75 коп. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м., шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час здійснення продажу майна; виселено ОСОБА_7 з будинку АДРЕСА_1 зі зняттям її з реєстраційного обліку. Вирішено питання розподілу судових витрат. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2014 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2013 року в частині задоволення позову КС «Запоріжжя» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року відмовлено КС «Запоріжжя» у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У квітні 2015 року до Верховного Суду України звернулася КС «Запоріжжя» із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини третьої статті 39 Закону України «Про іпотеку», унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.
На підтвердження неоднаковості застосування норм матеріального права заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року.
У зв'язку із цим КС «Запоріжжя» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року і передати справу на розгляд до суду касаційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
Судами під час розгляду справи встановлено, що 27 серпня 2007 року між КС «Запоріжжя» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, за яким кредитор надав позичальнику 20 тис. грн зі строком повернення до 27 серпня 2010 року.
Пунктом 1.1 кредитного договору передбачено, що кредитор надає позичальникові кредит у сумі 20 тис. грн окремими виплатами, кожна з яких оформлюється додатковою угодою, а позичальник зобов'язується повернути його кредитору відповідно до умов, передбачених договором.
27 серпня 2007 року між КС «Запоріжжя» та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1, згідно з якою кредитор надав транш у розмірі 10 тис. грн.
31 серпня та 7 вересня 2007 року між сторонами укладено дві додаткові угоди до кредитного договору № 2 і № 3, згідно з якими кредитор надав два транша по 5 тис. грн.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 27 серпня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_7 передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме будинок будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м.
У порушення вимог кредитного договору боржником не повернуто в повному обсязі кредитні кошти, у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування, яка після уточнення КС «Запоріжжя» позовних вимог складає 82 тис. 363 грн 22 коп., з яких заборгованість зі сплати кредиту - 19 тис. 345 грн 47 коп. та заборгованість зі сплати процентів за його користування ‒ 63 тис. 17 грн 75 коп.
Відмовляючи в задоволенні позову КС «Запоріжжя», суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що заборгованість за кредитом є неспівмірною із заставною вартістю предмета іпотеки, тому відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки й виселення боржника із займаного жилого приміщення.
КС «Запоріжжя» зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цього судового рішення.
Сервисы для юристов