Постанова ВСУ від 04.11.2015 року у справі №6-1486цс15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_8, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заявою ОСОБА_8 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 липня 2003 року ОСОБА_9 склала заповіт, яким заповіла їй усе своє майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла. Про відкриття спадщини вона (позивачка) дізналася лише у серпні 2014 року, отримавши лист від Третьої Київської державної нотаріальної контори, оскільки проживала окремо від спадкодавиці й не знала про її смерть. У видачі свідоцтва про прийняття спадщини їй було відмовлено у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для звернення із зазначеною заявою.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня

2014 року позов задоволено, постановлено визначити ОСОБА_7 додатковий строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_9 у три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення судів першої та касаційної інстанцій, а рішення апеляційного суду залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_8 надала копію ухвали Верховного Суду України від 5 березня 2008 року, а також копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року, 15 лютого, 3 жовтня 2012 року, 5 червня, 3 липня, 14 листопада 2013 року, 26 лютого та 15 жовтня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 11 липня 2003 року

ОСОБА_9 склала заповіт на ім'я ОСОБА_7, яким заповіла останній усе належне їй майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла. ОСОБА_7 у встановлений законом термін спадщину не прийняла, пояснивши, що проживала окремо від ОСОБА_9 та не знала про смерть останньої. Нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для звернення із заявою про прийняття спадщини.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачка пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважної причини, оскільки на час відкриття спадщини вона не проживала разом з ОСОБА_9, а про її смерть дізналася із запізненням, тому згідно з положеннями частини третьої статті 1272 ЦК України вимоги ОСОБА_7 про визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є обґрунтованими.

Скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд керувався тим, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Незнання про смерть спадкодавця як причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки сама по собі ця обставина без встановлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Суд касаційної інстанції не погодився з висновками апеляційного суду, скасував його рішення і залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Проте в наданих для порівняння ухвалах суди касаційної інстанції виходили з того, що за змістом частини третьої статті 1272 ЦК України незнання спадкоємця про смерть спадкодавця сама по собі не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини третьої статті 1272 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини ( частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.