П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоСамсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тейлор Нельсон Софрез Україна» (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - Інспекція, ГУ Міндоходів відповідно) про скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 22 квітня 2013 року №№ 0002802240, 0002812240 та від 5 липня 2013 року № 0000842240.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Товариство належним чином підтвердило реальність здійснених господарських операцій, а тому доводи податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є безпідставними.
Заперечуючи проти позову, Інспекція зазначила, що Товариством не підтверджено відповідними первинними документами реальність здійснених господарських операцій.
Суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року.
У ході перевірки встановлено, що Товариство порушило вимоги пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК), внаслідок чого занизило суму податку на прибуток на 1 829 352 грн; пункту 198.6 статті 198 ПК, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 1 789 936 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями на підставі акта перевірки від 8 квітня 2013 року № 1163/22-4-09/31813098 Інспекція винесла податкові повідомлення-рішення від 22 квітня 2013 року: № 0002802240, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 254 067 грн; № 0002812240, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 2 096 817 грн.
ГУ Міндоходів рішенням про результати розгляду первинної скарги Товариства від 1 лютого 2013 року № 1569/10/12-1-03 збільшило на 28 791 грн суму застосованої штрафної санкції з податку на прибуток, визначену у податковому повідомленні-рішенні від 22 квітня 2013 року № 0002802240. У зв'язку з цим Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 5 липня 2013 року № 000084240, яким Товариству збільшила суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 282 858 грн.
Між Товариством як замовником і ТОВ «Орбіт рейд» як виконавцем укладено договір від 25 серпня 2010 року № ТН-20100825, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надати замовнику за плату послуги з дослідження ринку та вивчення суспільної думки. На підтвердження реальності здійснених господарських операцій Товариство надало: акти приймання-передачі робіт (послуг), інструментарії досліджень, інструкції для інтерв'юерів, пілотні завдання, анкети для відбору респондентів, відео та аудіо-записи на електронних носіях, звіти за проектами, податкові накладні, докази оплати наданих послуг.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 25 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2015 року, позов задовольнив повністю.
Суди дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладеного Товариством зі своїм контрагентом правочину, а Інспекція як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки, викладені в акті податкової перевірки, не узгоджуються з нормами матеріального права, не довела правомірності прийнятих нею податкових повідомлень-рішень.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 5 Закону № 334/94-ВР та статей 139, 198 ПК.
На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2013 року, яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України зазначив, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України зазначила, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту лише за умови здійснення самої господарської операції. В касаційній скарзі Інспекція зазначає, що Товариство не підтвердило реальність здійснення господарських операцій відповідними документами. Проте жодних доказів на підтвердження зазначених доводів податковий орган не надав. Водночас фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.
Обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справі, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2015 року.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2013 року, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій, а долучена до матеріалів справи копія акта здачі-приймання робіт (надання послуг) не відповідає вимогам Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки згаданий акт не містить такого обов'язкового реквізиту первинного документа, як посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності такого зв'язку підстав для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і ПДВ за рахунок валових витрат та податкового кредиту немає.
Отже, у справі, на рішення в якій заявник посилається на підтвердження неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність факту вчинення господарських операцій.
Аналіз правозастосування у наведених рішеннях суду касаційної інстанції дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, які регулюють формування податкового кредиту, але різне вирішення справ ґрунтухється на відмінних між собою фактичних обставинах, правильність встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сервисы для юристов