П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 червня 2014 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., - Патрюка М.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страховий капітал" про відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2012 року ОСОБА_9 звернувся до суду з указаною позовною заявою, посилаючись на те, що 25 квітня 2012 року за участю автомобілів "Порше", який належить йому та яким він керував, і "Рено", яким керував ОСОБА_10, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), у зв'язку із чим належний йому автомобіль отримав механічні пошкодження.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_10 застрахована в приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Страховий капітал" (далі - ПАТ "СК "Страховий капітал").
Вважаючи, що ДТП сталася з вини ОСОБА_10, і посилаючись на те, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт становить 36 200 грн 24 коп., позивач просив стягнути на свою користь із ПАТ "СК "Страховий капітал" вартість відновлювального ремонту в розмірі 18 100 грн 12 коп. та на відшкодування моральної шкоди 2 тис. грн, а із ОСОБА_10 - на відшкодування шкоди у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу 18 100 грн 12 коп.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2013 року позов ОСОБА_9 задоволено частково: ухвалено стягнути на його користь із ПАТ "СК "Страховий капітал" на відшкодування майнової шкоди 18 100 грн
12 коп. і витрати, пов'язані з проведенням експертизи, у розмірі 250 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 9 липня 2013 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову до
ОСОБА_10 скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто на користь позивача із ОСОБА_10 на відшкодування майнової шкоди 18 100 грн
12 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
6 листопада 2013 року рішення суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.
У заяві ОСОБА_9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та залишення в силі рішення апеляційного суду з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 12, 31, 32 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон).
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_9 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 23 січня 2013 року у справі за позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (№ 6-47351св12), від
27 березня 2013 року у справі за позовом про відшкодування шкоди
№ 6-49779св12), в яких, на думку заявника, указувалось інше застосування зазначених положень Закону, ніж у справі, яка переглядається.
Так, з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року вбачається, що суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, погодився з висновками суду першої інстанції, який, задовольняючи частково позов, застосував до спірних правовідносин частину першу статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункт 32.7 статті 32 Закону, вважав вимоги позивача обґрунтованими та стягнув із відповідача, крім іншого, кошти на відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою товарного вигляду транспортного засобу. При цьому суд, урахувавши, що в доданому до справи звіті про оцінку завданої шкоди шкода у вигляді стягнутої судом суми втрати товарного вигляду вказана як втрата товарної вартості, виходив із того, що невідшкодована страховою компанією позивачу сума матеріальної шкоди, пов'язаної з втратою товарного вигляду транспортного засобу, підлягає стягненню з особи, винної в завданні шкоди.
Постановлюючи ухвалу від 27 березня 2013 року про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин частину другу статті 1187, статтю 1194 ЦК України, пункт 22.1 статті 22, статті 29, 32 Закону і виходив із того, що суди під час розрахунку різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), які потрібно сплатити позивачу, не навели мотивів прийняття одних доказів і відмови в прийнятті інших (акта виконаних робіт та звітів про визначення матеріального збитку), а також із того, що не відшкодована страховою компанією сума втрати товарної вартості транспортного засобу підлягає відшкодуванню за рахунок особи, з вини якої завдана шкода.
У справі, яка переглядається, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_10 про відшкодування шкоди, що полягає у втраті товарної вартості, суд касаційної інстанції:
застосував до спірних правовідносин статтю 29, пункт 32.7 статті 32 Закону, пункти 2.4, 8.6, 8.6.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року
№ 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада
2003 року за № 1074/8395 (далі - Методика);
виходив із того, що оскільки у разі заміни певної складової колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) новою, яка не погіршує зовнішній вигляд КТЗ, не знижує міцність чи довговічність окремих елементів складових частин та захисних властивостей покриттів, автомобіль не втрачає своєї товарної вартості, то величина втрати товарної вартості автомобіля не повинна нараховуватись, тому що така величина може бути нарахована виключно після проведення відновлювального ремонту, у ході проведення якого деталі ремонтувалися (відновлювалися), а не замінювалися на нові, відтак особа, з вини якої завдано шкоду, не повинна сплачувати величину втрати товарної вартості. Крім того, суд указав на те, що на час звернення до суду з вимогою про стягнення втрати товарної вартості транспортного засобу пункт 32.7 статті 32 Закону був чинний в іншій редакції, згідно з якою страховик не відшкодовує шкоду, пов'язану з втратою товарного вигляду, а не товарної вартості, тому положення цього Закону не застосовуються до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного між сторонами; і дійшов висновків, що позивач безпідставно ототожнив поняття "втрата товарної вартості" та "втрата товарного вигляду".
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норми матеріального права (пункту 32.7 статті 32 Закону), покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових ухвалах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 25 квітня 2012 року ОСОБА_10, який керував автомобілем "Рено", не дотримався безпечної дистанції, унаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Порше", який належить відповідно до договору купівлі-продажі від 22 лютого 2012 року на праві власності позивачу.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 24 травня
Сервисы для юристов