ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 грудня 2014 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,суддів: Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до Чернігівської міської ради, треті особи: ОСОБА_8, комунальне шляхо-будівельне підприємство Чернігівської міської ради, про відшкодування майнової шкоди за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 24 квітня 2014 року він, керуючи належним ОСОБА_8 автомобілем «Toyota Karina» і проїжджаючи по вул. Незалежності в м. Чернігові, в'їхав правим колесом автомобіля у яму, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження. Він вважає, що причиною цієї пригоди є недбальство відповідача, який не забезпечує належний стан шляхового покриття.
ОСОБА_7 просив стягнути із Чернігівської міської ради на відшкодування майнової шкоди вартість відновлювального ремонту автомобіля 11 775 грн 70 коп., а також суму витрат на проведення автотоварознавчого дослідження.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 25 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2014 року рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 25 квітня 2014 року скасовано, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2014 року залишено в силі.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2014 року й ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту першого частини першої статті 395, статті 396 та статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_7 наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 20 жовтня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
Заслухавши суддю-доповідача й перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи встановлено, що 24 квітня 2013 року ОСОБА_7, керуючи автомобілем «Toyota Karina», власником якого є ОСОБА_8, в'їхав правим переднім колесом автомобіля у вибоїну, яка знаходилась на асфальтобетонному покритті проїзної частини, унаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження. Власником дороги є Чернігівська міська рада.
Скасовуючи ухвалу апеляційного суду та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до статей 386, 395 та 396 ЦК України особа, яка не є власником майна, зобов'язана довести факт спричинення їй шкоди, однак судом апеляційної інстанції не було встановлено факту спричинення шкоди саме позивачу.
Також суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачем усіх елементів складу цивільного правопорушення згідно вимог статті 1166 ЦК України, оскільки відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 8 липня 2013 року пошкодження асфальтобетонного покриття у вигляді вибоїн не визнано причиною дорожньо-транспортної пригоди, а лише сприяючим фактором.
Проте в наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, виходив із того, що особа, яка не є власником транспортного засобу, але керувала ним на законних підставах, має право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту 1 частини першої статті 395, статей 396, 1166 ЦК України.
Разом із тим зміст наданої для порівняння ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року не дає підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.
Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб'єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб'єктами, хто його оточує.
Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.
Сервисы для юристов