П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 червня 2015 року
м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Григор'євої Л.І., суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Романюка Я.М.,Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення коштів, набутих без достатніх правових підстав, за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2013 року ОСОБА_9 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до усного договору купівлі-продажу автомобіля марки BMW 521i, 1997 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, він сплатив ОСОБА_10, якому власник автомобіля - ОСОБА_11 передав цей автомобіль за довіреністю, 10 тис. 800 доларів США. На підтвердження договору та отримання грошей ОСОБА_10 написав розписку та 27 жовтня 2010 року видав йому нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження цим автомобілем. Проте, 26 грудня 2011 року працівники Державної автомобільної інспекції вилучили у нього зазначений автомобіль як такий, що перебуває під арештом згідно з постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського району м. Києва від 14 травня 2010 року (далі - державний виконавець). Посилаючись на те, що під час видачі довіреності на право розпорядження автомобілем ОСОБА_10 не мав права його відчужувати, оскільки на цей автомобіль накладено арешт, позивач просив на підставі статті 1212 ЦК України стягнути з відповідача 86 тис. 324 грн 40 коп. як безпідставно набуті.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 9 вересня 2013 року позов ОСОБА_9 задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2014 року рішення районного суду скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_9 відмовлено.
У поданій 2 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року ОСОБА_9 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та передачу справи на новий касаційний розгляд з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 638, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦПК України) та пунктів 2, 8, 41, 42 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок).
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року, 26 червня 2014 року та 14 січня 2015 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми права.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 3605 ЦПК України Верховний Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля марки BMW 521i, 1997 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, є ОСОБА_11
27 жовтня 2010 року між ОСОБА_10 і ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу цього автомобіля. ОСОБА_9 за цим договором сплатив ОСОБА_10 10 тис. 800 доларів США, про що останній написав розписку та видав нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження автомобілем.
26 грудня 2011 року працівники Державної автомобільної інспекції вилучили в ОСОБА_9 зазначений автомобіль, оскільки він перебував під арештом згідно з постановою державного виконавця від 14 травня 2010 року.
Задовольняючи позов ОСОБА_9, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_10 на час укладення договору про відчуження автомобіля та видачі позивачеві довіреності на право розпорядження ним не був власником цього автомобіля, оскільки автомобіль перебував у його розпорядженні на підставі виданої власником - ОСОБА_11 довіреності. Крім того, суд зазначив, що договір купівлі-продажу автомобіля від 27 жовтня 2010 року не відповідає вимогам Правил роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2010 року № 955, тому не є договором, укладеним у розумінні частини першої статті 638 ЦК України. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_10 набув зазначені грошові кошти безпідставно, тому вони підлягають стягненню відповідно до статті 1212 ЦК України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що для застосування статті 1212 ЦК України немає підстав, оскільки правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод.
Зокрема, за висновком апеляційного суду між власником автомобіля ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на підставі виданої власником автомобіля довіреності існували договірні правовідносини - договір доручення з продажу автомобіля, який останнім виконаний 27 жовтня 2010 року шляхом продажу автомобіля ОСОБА_9
Оскільки у встановленому законом порядку зазначені договори визнані недійсними не були і виконані сторонами, то існування між ними зобов'язальних відносин, які виникли з угод, унеможливлює застосування до цих правовідносин норму статті 1212 ЦК України, предметом регулювання якої є безпідставне набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Разом з тим в інших справах з подібних правовідносин, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_9, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов таких висновків:
- оскільки ОСОБА_5, яка на час видачі позивачеві довіреності не була власником автомобіля, фактично його відчужила та отримала грошові кошти на свою користь, то отримані нею грошові кошти є безпідставно набутими в розумінні статті 1212 ЦК України (ухвала від 25 грудня 2014 року);
- видачу довіреності чи передоручення повноважень на розпорядження транспортним засобом, що був в експлуатації й має особливості цивільного обороту, без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, укладеним відповідно до закону; довіреністю на право користування автомобілем та розпискою підтверджується лише факт передачі грошових коштів, а не факт укладення договору купівлі-продажу автомобіля, тому за висновком суду ОСОБА_5 згідно зі статтею 1212 ЦК України набула грошові кошти без достатньої правової підстави (ухвала від 26 червня 2014 року).
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права - статті 1212 ЦК України у поєднанні з нормою статті 638 цього Кодексу і пунктами 2, 8, 41, 42 Порядку, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Сервисы для юристов