ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В., суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом
ОСОБА_11 до Київського міського військового комісаріату
далі - Військкомат) про визнання протиправним рішення та визнання учасником бойових дій,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2010 року ОСОБА_11 звернувся до суду із позовом, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправним рішення комісії Військкомату з розгляду питань із встановлення статусу ветерана війни (далі - комісія Військкомату) від 17 вересня 2010 року про відмову у наданні статусу учасника бойових дій та зобов'язати зазначену Комісію визнати його учасником бойових дій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неможливість визнання позивача учасником бойових дій, оскільки позивач ОСОБА_11 під час проходження служби в військових частинах Південного напрямку Збройних Сил колишнього Союзу РСР в м. Баку з 15 січня 1990 року по 21 серпня 1992 року неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та збройних конфліктах по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку на території Азербайджанської республіки, а відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17 січня 2011 року позов задовольнив: визнав протиправним рішення комісії Військкомату від 17 вересня 2010 року про відмову в наданні статусу учасника бойових дій та зобов'язав комісію Військкомату визнати ОСОБА_11 учасником бойових дій.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 жовтня 2011 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про відмову в позові.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 січня 2014 року постанову апеляційного суду залишив без змін.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, представник позивача звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 2 статті 6 Закону № 3551-XII та Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 (далі - Перелік), у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2007 року (справа № К-31079/06), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 березня 2014 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
У судовому рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про загальновідомість фактів про те, що в період, який передував відокремленню колишніх республік Союзу РСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1989 по 1991 роки, в Союзі РСР, зокрема в кавказьких республіках, виникли непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили Союзу РСР і органи внутрішніх справ у цих регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, яка панувала в той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії, і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась. Хоча Вірменія і Азербайджан не включені до Переліку, при розгляді справи встановлено, що позивач виконував завдання у умовах надзвичайного стану та збройних конфліктів у м. Єревані Вірменської РСР, м. Кіровабаді Азербайджанської РСР із застосуванням вогнепальної зброї і піддавав ризику своє життя і здоров'я, а тому очевидним є те, що позивача слід визнати учасником бойових дій.
Натомість, у справі, яка розглядається суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову в позові, виходив із того, що відповідач правомірно відмовив позивачу в задоволенні його заяви про визнання учасником бойових дій, оскільки виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та збройних конфліктів по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку на території Азербайджанської РСР не є участю в бойових діях та забезпеченням бойової діяльності військ, окрім цього, відповідно до Переліку Азербайджанська РСР в зазначений період не була віднесена до регіонів, де велись бойові дії.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового начальницького складу і військовослужбовці МВС колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Суди встановили, що позивач у період з 1982 по 1992 роки проходив військову службу в військових частинах Південного напрямку Збройних Сил СРСР у м. Баку.
Під час проходження служби в період з 15 січня 1990 року по 21 серпня 1992 року позивач неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та збройних конфліктів по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку на території Азербайджанської РСР, про що є записи в його послужному списку, цей час зараховано в пільговому обчисленні при розрахунку вислуги років на пенсію відповідно до наказів командира військової частини 61317.
Разом з тим у Переліку зазначена країна відсутня. Хоча підставою для надання такого статусу військовослужбовцю учасника бойових дій є наявність держав і періодів бойових дій на їх території у цьому Переліку.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що положення примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій після грудня 1979 року поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил колишнього Союзу РСР про їх особисту участь у бойових діях. Відсутність вищезазначених обставин виключає можливість визнання учасниками бойових дій після грудня 1979 року осіб, які виконували спеціальні завдання в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишніх республік Союзу РСР (у тому числі Азербайджанської РСР).
Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про відсутність підстав для визнання позивача учасником бойових дій ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви представника ОСОБА_11 слід відмовити.
Сервисы для юристов