ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ГОЛДЕН ФРУТС» (далі - Товариство) до Чопської митниці Державної митної служби України (на сьогодні - Чопська митниця Міністерства доходів і зборів України, далі - Митниця), треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, ОСОБА_1, про скасування рішення, картки відмови та стягнення коштів,
в с т а н о в и л а:
У березні 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними та скасувати рішення Митниці про визначення митної вартості товарів від 17 листопада 2011 року № 305000006/2011/100095/2 (далі - рішення) та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 17 листопада 2011 року № 305000006/1/00235 (далі - картка відмови); стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачену суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) - 629 167 грн 9 коп.
На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на те, що Митниця при визначенні митної вартості товару порушила порядок застосування методів визначення митної вартості товарів, передбачений статтею 266 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК), а саме необґрунтовано застосувала шостий (резервний) метод визначення митної вартості, не провівши жодних консультацій із Товариством щодо можливості послідовного застосування інших методів.
Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 14 листопада 2012 року позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправними та скасував рішення та картку відмови, у задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 травня 2013 року постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасував та прийняв у цій частині нову постанову, якою позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України надміру сплаченої суми ПДВ задовольнив: постановив стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства 629 167 грн 9 коп. надміру сплаченого ПДВ. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суд першої інстанції, рішення якого в частині визнання протиправними рішення та картки відмови залишив без змін апеляційний суд, виходив із того, що декларант надав усі необхідні документи, які давали митному органу змогу визначити митну вартість товару, а відповідач ні в рішенні, ні в картці відмови не обґрунтував, у чому полягали об'єктивні сумніви у митній вартості, заявленій позивачем на підставі ціни товару згідно з умовами зовнішньоекономічного контракту, та не довів правомірність застосування шостого (резервного) методу при визначенні митної вартості товару. Митниця не надала доказів вчинення вищезазначених дій, як і не надала доказів проведення консультацій із Товариством щодо можливості послідовного застосування інших методів визначення митної вартості.
Вищий адміністративний суд України постановою від 3 липня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2014 року, позовні вимоги задовольнити. На обґрунтування заяви додало копії рішень Вищого адміністративного суду України [ухвали від 4 і 16 липня, 2 жовтня 2013 року та постанову від 12 грудня 2013 року (№№ К/9991/81427/12, К/800/26643/13, К/800/19390/13, К/800/22/948/13 відповідно)], які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом положень статті 266 МК та пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок декларування).
У рішеннях, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, касаційний суд дійшов висновку про протиправність дій відповідачів щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК, та без належного обґрунтування неможливості їх застосування.
Натомість у справі, що розглядається, цей суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов протилежного висновку, а саме про правомірність прийнятих Митницею рішення та картки відмови. При цьому виходив із того, що у контролюючого органу були достатні підстави для сумніву щодо правильності митної оцінки товару (інформація про те, що вартість ідентичного та подібного товару, який поставлявся також і самим Товариством протягом 2011 року, перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості), тому Митниця обґрунтовано запропонувала позивачу надати передбачені пунктом 11 Порядку декларування додаткові документи, які, в свою чергу, Товариство відмовилося надати, що дало підстави для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений статями 266, 273 МК.
При цьому Вищий адміністративний суд України встановив, що: 17 листопада 2011 року Митниця після закінчення процедури консультацій винесла рішення та картку відмови; Митниця у своєму рішенні обґрунтувала та довела неможливість застосування першого-п'ятого методів визначення митної вартості. Крім того, цей суд встановив та констатував, що вимоги статті 266 МК Митниця виконала.
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, а саме положення Порядку декларування та статті 266 МК.
Встановлені Вищим адміністративним судом України обставини стосуються застосування норм процесуального права, правомірність застосування яких колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не аналізує в силу статті 235 КАС.
Висновок Вищого адміністративного суду України у постанові від 3 липня 2014 року щодо застосування вищезгаданих норм матеріального права відповідає правовій позиції Верховного Суду України, тому у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ГОЛДЕН ФРУТС» відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких П.В. Панталієнко І.Л. Самсін М.І. Гриців О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький
Сервисы для юристов