П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Сумської області (далі - Прокуратура) про скасування наказу та зобов'язання виплатити премію,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Сумської області від 8 травня 2012 року № 367 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді догани (далі - спірний наказ);
- зобов'язати Прокуратуру виплатити йому премію за травень 2012 року в розмірі 1350 грн 89 коп.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він не допускав тяганини при проведенні додаткового розслідування у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_2, проте Прокуратура неправильно застосувала статтю 48 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII) та статтю 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1796-ХІІ (далі - Дисциплінарний статут), оскільки ці норми не передбачають порушень, які викладені у спірному наказі.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 12 червня 2014 року позов задовольнив.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 серпня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував, в задоволенні позовних вимог відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 листопада 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, оскільки вона є необґрунтованою, а оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає судовій практиці у цій категорії справ.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1 просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2014 року скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції про задоволення позову. За змістом заяви вважає, що в рішеннях Вищого адміністративного суду України (ухвалах від 24 квітня, 6 листопада 2012 року, 11 квітня 2013 року та постановах від 24 вересня 2010 року, 26 липня 2012 року) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано Закон № 1789-XII та Дисциплінарний статут.
Перевіривши наведені у заяві ОСОБА_1 доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції від 11 квітня 2013 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми права, які регулюють питання застосування заходів дисциплінарного впливу.
Проте аналіз ухвали суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував одні й ті ж самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.
Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджена протиправна бездіяльність та неналежне виконання ОСОБА_1 службових обов'язків під час розслідування кримінальної справи і дисциплінарне стягнення у виді догани застосовано відповідно до пункту 5.2 наказу Генеральної прокуратури України від 19 вересня 2005 року № 4гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та положень Дисциплінарного статуту, воно відповідає ступеню вини та тяжкості проступку.
Водночас у наданих для порівняння рішеннях Вищого адміністративного суду України не вирішувалося питання застосування дисциплінарних стягнень відповідно до Закону № 1789-XII та Дисциплінарного статуту, про які йдеться у заяві ОСОБА_1
Так, в ухвалі суду касаційної інстанції від 11 квітня 2013 року, яку Вищий адміністративний суд України визнав як приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, вирішувалося питання законності наказу начальника управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці щодо звільнення позивача з органів внутрішніх справ за порушення вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.
У постановах від 24 вересня 2010 року та 26 липня 2012 року Вищий адміністративний суд України вирішував питання щодо законності застосування дисциплінарного стягнення у виді догани суддям на підставі Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів».
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2012 року йдеться про незаконність наказу про оголошення догани за недотримання етики поведінки державного службовця, який обіймає посаду головного державного податкового інспектора відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних та тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України у Рівненській області.
В ухвалі від 6 листопада 2012 року Вищий адміністративний суд України визнав незаконним наказ про винесення догани та звільнення особи з Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за неналежне виконання службових обов'язків після написання нею заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України.
Колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справі, що розглядається, не є подібними до правовідносин у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.
Крім того, в наданих для порівняння рішеннях суду касаційної інстанції цей суд не застосовував і не тлумачив норми матеріального права, про які йдеться у заяві ОСОБА_1
Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Сервисы для юристов