ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Президента України, третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання незаконним Указу Президента України, зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2014 року ОСОБА_10 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просив:
- визнати незаконним Указ Президента України від 27 серпня 2014 року № 692/2014 «Про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг» (далі - Указ);
- зобов'язати Президента України скасувати Указ.
На обґрунтування позову ОСОБА_10 зазначив, що внаслідок видання Указу порушено його трудові права, оскільки його було звільнено через ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Позивач також вважає, що, видаючи Указ, Президент України вийшов за межі своїх повноважень, визначених статтею 106 Конституції України, серед яких відсутні повноваження щодо створення чи ліквідації колегіальних органів, яким є зазначена комісія.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 грудня 2014 року провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_10 закрив у зв'язку з тим, що оскаржуваний Указ не має безпосереднього відношення до вивільнення працівників Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, не породжує у позивача прав чи обов'язків, а відтак і права на його оскарження.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_10 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове судове рішення - про задоволення його позовних вимог.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.
Право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
ОСОБА_10 оспорив Указ Президента України, яким ліквідовано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, створено комісію з її ліквідації, визнано такими, що втратили чинність певні укази Президента України, зобов'язано Кабінет Міністрів України до вчинення певних дій. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки того суб'єкта (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), якому його адресовано.
Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і заявника ОСОБА_10, прав чи обов'язків у зв'язку із оскарженим Указом не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Посилання заявника на порушення його трудових прав є безпідставним, оскільки Указ не має безпосереднього відношення до трудових правовідносин.
Оскільки заявник не має права на оскарження зазначеного правового акта індивідуальної дії, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2014 року про закриття провадження в адміністративній справі ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим у задоволенні заяви ОСОБА_10 слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сервисы для юристов