П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2015 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Барбари В.П.,
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б.,
за участю представників:
позивача - Сабригі В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву управління Пенсійного фонду України у м. Ірпені (далі - Управління) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 911/4212/14 за позовом Управління до публічного акціонерного товариства «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» (далі - ПАТ «ГКК «Біличі») про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и л а :
Суб'єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 911/4212/14 із підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати всі судові рішення, ухвалені у справі, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Підставою для перегляду постанови Управління вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і статті 12 ГПК, внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви Управлінням надано копії постанов Вищого господарського суду України від 2 грудня 2014 року у справі № 911/2383/14, від 23 жовтня 2014 року у справі № 911/4650/13, від 28 липня 2015 року у справі № 911/2085/14, в яких суд касаційної інстанції, на думку суб'єкта звернення, по-іншому застосував зазначені норми матеріального та процесуального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах.
ПАТ «ГКК «Біличі» не використало наданого йому законом права на участь представника в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Управління, перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є поточні грошові вимоги позивача до відповідача з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, які виникли під час процедури санації ПАТ «ГКК «Біличі». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у період із травня по вересень 2014 року не перераховував грошові кошти на відшкодування пільгових пенсій за списком № 2, внаслідок чого за ПАТ «ГКК «Біличі» утворилася заборгованість у сумі 6 160,40 грн.
15 жовтня 2014 року ПАТ «ГКК «Біличі» звернулося до суду із заявою про припинення провадження у справі, оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень, а отже, зазначений спір є публічно-правовим і не підлягає розгляду в господарському суді.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24 листопада 2014 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2015 року, заяву ПАТ «ГКК «Біличі» про припинення провадження у справі задоволено. Припинено провадження у справі.
Постановою Вищого господарського суду України від 2 вересня 2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2015 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 24 листопада 2015 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України погодився з їх висновками про необхідність припинення провадження у справі як безпідставно порушеного. Оскільки Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, не встановлено особливостей підвідомчості зазначеної категорії спорів, де стороною виступає особа, яка перебуває у процедурі банкрутства, такий позов підлягає розгляду у загальному порядку судом, до підвідомчості якого чинним законодавством віднесено відповідну категорію спорів. Отже, спір у справі виник за участю позивача як органу виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, тому вирішення цього спору віднесено до компетенції суду адміністративної юрисдикції.
У постановах від 2 грудня 2014 року у справі № 911/2383/14, від 23 жовтня 2014 року у справі № 911/4650/13, від 28 липня 2015 року у справі № 911/2085/14 Вищий господарський суд України, на думку заявника, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального та процесуального права, дійшов висновку щодо законності та обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову.
Зазначене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми процесуального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Забезпечуючи єдність судової практики щодо застосування норми процесуального права, про яку йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із наступного.
Відповідно до пункту 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» (у редакції, яка набула чинності 19 січня 2013 року) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою Господарського суду Київської області від 21 лютого 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «ГКК «Біличі», ухвалою від 15 жовтня 2012 року відкрито процедуру санації щодо боржника.
Отже, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що до процедури банкрутства відповідача підлягають застосуванню норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, положення якого не встановлюють особливостей підвідомчості спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство до визнання його банкрутом.
Однак Вищий господарський суд України, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, не врахував, що пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК (у редакції зі змінами від 18 січня 2013 року) встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах із майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Наведене дає підстави для висновку, що Управління може звернутися у позовному провадженні з вимогами про відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій до ПАТ «ГКК «Біличі», які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство останнього, до господарського суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Сервисы для юристов