П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 вересня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_9 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_8, про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ»Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2011 року стягнуто з останніх солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 131 133,65 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 044 282 грн. 78 коп. Оскільки за рішенням суду відповідачами не виконувалось зобов'язання за кредитним договором утворилася заборгованість за період з 31 грудня 2013 року по 28 травня 2014 року, а саме: відсотки за користування кредитними коштами - 9 880,77 доларів США, прострочення сплати кредиту - 115 701 грн. 54 коп. та заборгованість зі сплати штрафу за порушення умов кредитного договору - 105 892 грн. 98 коп., яку ПАТ «КБ «Надра» просило стягнути солідарно з відповідачів.
ОСОБА_9 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати поруку як зобов'язання, що випливає з укладеного 5 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_9, припиненою з тих підстав, що банком пропущено встановлений статтею 559 ЦК України шестимісячний строк на звернення до суду з позовом до поручителя.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року, позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 5 489,05 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 64 275 грн. 48 коп., заборгованість зі сплати пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 64 275 грн. 48 коп. та заборгованість зі сплати штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 105 892 грн. 98 коп. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_9 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судом встановлено, що 5 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 90 431,31 доларів США зі сплатою 14,99 % річних строком до 10 жовтня 2033 року на придбання земельної ділянки площею 0,2381 га по АДРЕСА_1.
На забезпечення виконання умов кредитного договору від 5 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_9 укладено договір поруки.
На погашення кредиту ОСОБА_8 сплатив банку 22 вересня 2008 року 1 170 доларів США, 20 жовтня 2008 року - 190,36 доларів США, після чого внесення платежів позичальником припинилося.
16 червня 2009 року банк надіслав вимогу поручителю ОСОБА_9 про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_9 про визнання договору поруки недійсним відмовлено, а зустрічний позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено та стягнуто з останніх солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 131 133,65 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 044 282 грн. 78 коп.
Станом на 28 травня 2014 року за відповідачем ОСОБА_8 рахується заборгованість в сумі 24 412,95 доларів США, яка виникла внаслідок невиконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 31 грудня 2013 року по 28 травня 2014 року.
Задовольняючи частково позов ПАТ «КБ «Надра» та стягуючи солідарно з відповідачів на користь позивача суму заборгованості за нарахованими у період з 31 грудня 2013 року по 28 травня 2014 року відсотками у розмірі 5 489,05 доларів США, суму заборгованості за пенею з прострочення сплати кредиту у розмірі 115 701 грн. 54 коп. та суму заборгованості по сплаті штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 105 892 грн. 98 коп. суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що судом вже було стягнуто заборгованість за кредитним договором від 5 вересня 2008 року та врахував подану заяву представником позивача щодо зменшення розміру позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 суд першої інстанції, з висновками якого також погодився апеляційний суд, виходив з того, що судовим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2011 року, відповідно до якого з відповідача ОСОБА_9 в солідарному порядку стягнуто заборгованість за основним зобов'язанням, встановлено солідарну відповідальність ОСОБА_9 з відповідачем ОСОБА_8 за невиконання основного зобов'язання за кредитним договором, дане рішення набрало законної сили, а тому доводи ОСОБА_9 не відповідають дійсності.
Скасовуючи рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що у зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів банк у 2011 році скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. За таких обставин касаційний суд вважав, що оскільки строк виконання зобов'язання за укладеним кредитним договором від 5 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_8, в 2011 році банком було змінено, то строк пред'явлення позову до поручителя слід обчислювати з часу порушення позичальником зміненого банком строку повернення кредиту, а банк такий позов пред'явив в 2014 році, на що суди першої та апеляційної інстанцій уваги не звернули, оцінки цим фактам не дали, хоча вони, на думку касаційного суду, мають значення для правильного вирішення спору про припинення поруки. Зазначене послугувало підставою для скасування касаційним судом рішень судів нижчого рівня та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що згідно вимог частини другої статті 1054 ЦК України та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені 16 липня 2009 року, кредитор відповідно до частини другої статі 1054 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати. Однак після зміни строку виконання основного зобов'язання банк до суду із позовом звернувся лише 15 травня 2013 року, тобто майже через чотири роки від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційну скаргу відповідача, виходив із того, що статтями 1054 та 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, а позовна вимога до поручителя заявлена банком після збігу шести місяців від дня виконання основного зобов'язання, який настав 14 травня 2012 року, з урахуванням вимоги банку та наданим строком - шістдесят один день з моменту отримання вимоги, тоді як з таким позовом банк звернувся 23 листопада 2012 року, а шестимісячний строк сплинув 14 листопада 2012 року.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року суд дійшов висновку про те, згідно вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів. Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1. кредитного договору, не пред'явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов'язань, дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання ОСОБА_13 за договором поруки припинилися.
Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Сервисы для юристов