П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 липня 2014 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г. суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,- Гуменюка В.І.,Патрюка М.В., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним за заявою дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 5 квітня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2012 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ДП «Ілліч-Агро Донбас») про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
Зазначав, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 2 лютого 2007 року йому належить земельна ділянка площею 4,11 га, яка розташована на території Лебединської сільської ради Новоазовського району Донецької області.
Між ним і ДП «Ілліч-Агро Донбас» було укладено договір оренди, згідно з яким він передав дочірньому підприємству в користування вказану земельну ділянку на 15 років. При цьому йому надали для підписання роздруковані сторінки договору, з текстом договору не ознайомили.
Лише в 2011 році він отримав у ДП «Ілліч-Агро Донбас» примірник договору № 717 від 30 листопада 2006 року, зареєстрований у Держкомземі 9 лютого 2009 року, з якого зрозумів, що договір оренди земельної ділянки не містить усіх, передбачених ст. 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон) істотних умов, зокрема строку дії договору й умов передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
З підстав, визначених ч. 2 ст. 15 Закону, ОСОБА_9 просив визнати договір оренди недійсним через відсутність у ньому всіх істотних умов.
Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 4 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 6 березня 2013 року, позов ОСОБА_9 задоволено: визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 30 листопада 2006 року № 717, укладений між ОСОБА_9 і ДП «Ілліч-Агро Донбас»; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2013 року відмовлено ДП «Ілліч-Агро Донбас» у відкритті касаційного провадження у справі.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2013 року ДП «Ілліч-Агро Донбас» порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 15 Закону, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ДП «Ілліч-Агро Донбас» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року.
ДП «Ілліч-Агро Донбас» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судом установлено, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 2 лютого 2007 року ОСОБА_9 належить земельна ділянка площею 4,11 га, яка розташована на території Лебединської сільської ради Новоазовського району Донецької області. 30 листопада 2006 року між ним та ДП «Ілліч-Агро Донбас» укладено договір оренди, який було зареєстровано в Новоазовському державному відділі державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті із земельних ресурсів» 9 лютого 2009 року. За умовами договору позивач передав ДП «Ілліч-Агро Донбас» указану земельну ділянку в користування.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що спірний договір оренди не містить усіх істотних умов, передбачених ст. 15 Закону, зокрема умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що є підставою для визнання його недійсним.
Разом із тим у іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин, суд касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 29 січня 2013 року на підставі ст. 15 Закону дійшов висновку про те, що сама по собі відсутність у договорі певної істотної умови ще не є безумовною підставою для визнання його недійсним без з'ясування того, чи були порушені, невизнані чи оспорені права свободи чи інтереси позивачів як орендодавців.
Зазначене свiдчить про те, що має мiсце неоднакове застосування судом касаційної iнстанцiї одних i тих самих норм матерiального права, а саме ст. 15 Закону, та ухвалення ним рiзних за змiстом судових рiшень у подiбних правовiдносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У справі, яка переглядається, суд виходив із того, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки є недійсним відповідно до ст. 15 Закону, оскільки в ньому відсутні такі істотні умови, як умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
При цьому судом залишено поза увагою вимоги ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивача у зв'язку з відсутністю в договорі оренди зазначеної умови.
Крім того, для правильного застосування ст. 15 Закону суду необхідно було належним чином з'ясувати час виникнення спірних правовідносин та чи взагалі передбачала зазначена вище норма Закону наявність такої істотної умови договору.
Сервисы для юристов