П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 березня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Даском» про стягнення боргу за кредитним договором за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» Волощука Ігоря Григоровича про перегляд рішення апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2012 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ТОВ «КБ «Експобанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Даском» (далі - ТОВ «Даском»), обґрунтовуючи вимоги тим, що 19 січня 2007 року між останнім та банком було укладено договір про відкриття кредитної лінії, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати кредити, загальний розмір яких не повинен перевищувати 4 400 000 доларів США, а ТОВ «Даском» взяло на себе зобов'язання повернути кредити, сплачувати щомісячно проценти за користування кредитом та комісію за кредитне обслуговування. Термін закінчення дії кредитної лінії встановлено 13 лютого 2009 року. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 22 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_6 поручився за виконання ТОВ «Даском» взятих на себе зобов'язань. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами зазначених договорів станом на 16 жовтня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 4 471 499 доларів США та 13 865 002 грн. 64 коп., яку позивач просив стягнути на його користь з відповідачів солідарно.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду від 13 грудня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 та ТОВ «Даском» солідарно на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за договором кредитної лінії від 19 січня 2007 року у розмірі 4 471 499,85 доларів США та 13 865 0002 грн. 64 коп.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року зазначене рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «Експобанк» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «КБ «Експобанк» просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 267 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6 на заперечення заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судом встановлено, що між банком та ТОВ «Даском» було укладено договір кредитної лінії від 19 січня 2007 року, згідно якого на ім'я відповідача позивач зобов'язався відкрити кредитну лінію та надати кредити, загальний розмір яких не повинен перевищувати 4 400 000 доларів США, зміненою угодою від 4 вересня 2007 року до 4 000 000 доларів США, угодою від 24 січня 2008 року до 5 000 000 доларів США, угодою від 15 січня 2009 року до 4 400 000 доларів США на умовах забезпеченості кредитів, їх цільового використання, строковості, повернення та платності, а ТОВ «Даском» взяло на себе зобов'язання повернути Банку кредити, сплачувати щомісячно проценти за користування кредитом та комісію за кредитне обслуговування. Термін закінчення дії кредитної лінії встановлено 13 лютого 2009 року.
Свої зобов'язання щодо сплати суми отриманого кредиту відповідач не виконує, а тому станом на 16 жовтня 2012 року має загальну суму заборгованості 4 471 499,85 доларів США та 13 865 002 грн. 64 коп.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду від 13 грудня 2012 року позов було задоволено.
Ухвалою Ірпінського міського суду від 28 квітня 2014 року ОСОБА_6 та ТОВ «Даском» відмовлено у заявах про перегляд вищезазначеного заочного рішення з тих підстав, що відповідачі були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, а їх посилання, зокрема, на те, що позивачем пропущено строк позовної давності не є підставою для перегляду заочного рішення суду, а є підставою для оскарження зазначеного рішення на загальних підставах.
7 травня 2014 року ТОВ «Даском» подало апеляційну скаргу про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду від 13 грудня 2012 року, в якій просило застосувати позовну давність до вимог щодо стягнення заборгованості.
Застосовуючи позовну давність в ході апеляційного перегляду, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, скасував оскаржуване заочне рішення та відмовив у позові до ТОВ «Даском».
Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд не взяв до уваги, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесенням ним рішення, а ОСОБА_6 із заявою про застосування позовної давності до суду першої інстанції не зверталася, хоча про перебування даної справи у провадженні суду була повідомлена, а тому суд дійшов передчасного висновку про неможливість останньої заявити про застосування позовної давності.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 липня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд звернув увагу на допущені судом першої інстанції порушення, однак розглянув питання про застосування строків позовної давності у справі та відмовив у позові у зв'язку із їх пропуском поза межами наданих йому процесуальних повноважень, що є підставою для скасування ухваленого ним рішення відповідно до статті 338 ЦПК України.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що застосовуючи позовну давність в ході апеляційного перегляду, апеляційний суд не звернув увагу, що оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Ухвалення у справі заочного рішення не є підставою для застосування апеляційним судом позовної давності за заявою, поданою після вирішення спору по суті.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року суд виходив із того, що за змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 267 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сервисы для юристов