ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоТерлецького О.О., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю позивачів: ОСОБА_1, ОСОБА_2.,
представника Президента України - Гуцала Д.С., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2. звернулися до Вищого адміністративного суду України з позовом до Президента України про визнання протиправною бездіяльності, що полягає у невиконанні тривалий час свого обов'язку, що випливає зі статті 106 Конституції України щодо призначення за своєю квотою трьох членів Ради Національного банку України.
На обґрунтування позовних вимог позивачі послались на те, що з 18 грудня 2014 року у Президента України виник посадовий обов'язок призначити за своєю квотою трьох членів Ради Національного банку України на заміну тих, що вибули. Строк, протягом якого Президент України мав би виконати такий свій обов'язок, законодавчо не визначений, однак, на думку позивачів, у такому випадку Президент України мав діяти добросовісно, в межах розумного строку. Оскільки навіть на час звернення з адміністративним позовом та його судового розгляду Президент України не призначив вищезгаданих трьох членів Ради Національного банку України, вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивачі просили:
- визнати бездіяльність Президента України протиправною;
- зобов'язати Президента України виконати свій обов'язок щодо призначення трьох членів Ради Національного банку України.
Вищий адміністративний суд України постановою від 10 червня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2. до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовив.
Правовими підставами для відмови у задоволенні позову Вищий адміністративний суд України назвав те, що законодавством не встановлено строків призначення членів Ради Національного банку України з моменту звільнення попередніх, наявна кількість членів Ради Національного банку України - 12 з 15 є достатньою для прийняття цією Радою рішень, а самі позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2. не входять до кола осіб, на яких поширюються правовідносини, пов'язані з призначенням членів Ради Національного банку України.
Крім того, суд послався на дискрецію в реалізації повноважень Президента України, в тому числі щодо призначення членів Ради Національного банку України, маючи на увазі, що судовому контролю підлягають лише рішення (дії) Президента України, якщо вони містять порушення закону.
Не погоджуючись із такою постановою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2. оскаржили її до Верховного Суду України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні під час розгляду справи колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України ОСОБА_1 та ОСОБА_2. свою заяву підтримали та, посилаючись на те, що оскаржувана постанова Вищого адміністративного суду України суперечить нормам матеріального права та прийнята з порушенням вимог норм процесуального права, просили оскаржувану постанову скасувати та постановити нове рішення - про задоволення позову.
Представник відповідача Гуцал Д.С. у судовому засіданні пояснив, що з висновками Вищого адміністративного суду України, висловленими ним у постанові від 10 червня 2015 року, він погоджується. Причини непризначення Президентом України з грудня 2014 року за своєю квотою трьох членів Ради Національного банку України назвати не зміг.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2., заслухавши їх пояснення в судовому засіданні та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.
Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам. При розгляді справи Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції таких порушень не встановлено, як не встановлено їх і при перегляді справи колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі пункту 4 частини першої статті 237 КАС.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки постанова Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2015 року відповідає вимогам чинних норм процесуального та матеріального права.
Керуючись частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Сервисы для юристов