ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 907/1030/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Логойди В. М. (адвокат),
відповідача - Чернобука Я. Л. (адвокат),
розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Симчери Мирослава Івановича на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс"
до фізичної особи - підприємця Симчери Мирослава Івановича
про визнання угоди укладеною.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 11.09.2025 Приватне акціонерне товариство "Закарпатавтотранс" (далі - ПрАТ "Закарпатавтотранс", Товариство, Власник, позивач) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи - підприємця Симчери Мирослава Івановича (далі - ФОП Симчера М. І., Підприємець, Перевізник, відповідач) про визнання укладеною між сторонами додаткової угоди до договору про надання послуг автостанцією перевізникові від 11.02.2019 № 02 (далі - договір надання послуг від 11.02.2019, договір № 02) на умовах запропонованого ПрАТ "Закарпатавтотранс" проєкту від 15.08.2025, посилаючись на положення статей 641, 644, 649, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 188 Господарського кодексу України, чинного до 27.08.2025 (далі - ГК України), статей 7, 28, 32, 36, 40, 561 Закону України "Про автомобільний транспорт", пункту 3 розділу ІІ, пункту 7 розділу ІІІ Порядку організації регулярних, нерегулярних та маятникових (човникових) перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 05.09.2024 № 966 (далі - Порядок № 966).
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що, отримавши у травні 2025 року нові дозволи на виконання міжнародних перевезень пасажирів за трьома рейсами CZ0013, CZ0162, CZ0183 за маршрутом "Тячів (Україна) - Кладно (Чеська Республіка)", Підприємець не уклав із Товариством додаткової угоди до чинного договору надання послуг від 11.02.2019, як того вимагають стаття 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" і пункт 7 розділу ІІІ Порядку № 966.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Господарський суд Закарпатської області рішенням від 21.01.2026 (суддя Лучко Р. М.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 (головуючий - Бонк Т. Б., судді Галушко Н. А., Якімець Г. Г.), позов задовольнив. Визнав укладеною додаткову угоду до договору № 02, укладеного між сторонами, у редакції, викладеній в резолютивній частині рішення суду.
4. Рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю позовних вимог, оскільки нормами статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" і пункту 7 розділу ІІІ Порядку № 966 імперативно встановлено обов`язок укладення договору між перевізником, який отримав дозвіл на міжнародне перевезення пасажирів, та автостанцією (автостанціями), відправлення з яких передбачено в розкладі руху відповідного міжнародного маршруту, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 22.08.2018 у справі № 903/859/17, від 25.08.2020 у справі № 910/13644/19.
Крім того, суди зауважили, що додаткові угоди від 20.12.2021, від 14.06.2022, від 30.08.2022 до договору надання послуг від 11.02.2019 свідчать про наявність між сторонами передбаченого частиною 1 статті 7 ЦК України ділового звичаю, за умов якого в разі отримання Перевізником нового дозволу на міжнародні перевезення між сторонами не укладався новий договір про надання послуг автостанцією перевізникові, а доповнювався додаток № 1 до договору № 02 відповідним маршрутом із зазначенням строку дії договору по кожному маршруту окремо.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ФОП Симчера М. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) суди не врахували висновків щодо застосування положень статей 651, 652 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що: а) загальними підставами для зміни договору є: істотне порушення договору другою стороною (стаття 651 ЦК України) та істотна зміна обставин (стаття 652 ЦК України). Такі предмети позову, як спонукання до укладення договору про внесення змін та внесення змін до договору, є схожими, однак за своєю суттю та характером правового регулювання є різними, що зумовлює різні правові підходи до вирішення спорів за такими позовами; б) додаткова угода є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 922/2054/21 і від 31.05.2021 у справі № 917/265/18 відповідно, унаслідок чого суди вирішили спір про зміну договору за правилами вирішення переддоговірних спорів, тобто із застосуванням закону (статті 179, 187 ГК України, стаття 649 ЦК України), який регулює порядок укладення договорів, тоді як до відносин укладення додаткової угоди до договору, якою змінюється предмет договору (маршрути) і строк його дії, є зміною договору, підлягали застосуванню положення статей 651, 652 ЦК України;
2) суди не врахували висновків щодо застосування норм частини 4 статті 188 ГК України та статей 651, 652 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що: а) положення частини 4 статті 188 ГК України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов`язку іншої сторони на укладення такого договору; б) необхідності встановлення судом істотності порушення договору як підстави для розірвання договору; в) зміна договору за рішенням суду у зв`язку із істотною зміною обставин допускається лише у виняткових випадках та за наявності чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 922/2743/19, від 11.02.2020 у справі № 910/4996/19 і від 18.02.2020 у справі № 902/364/19 відповідно;
3) обґрунтування судами оскаржуваних рішень "діловим звичаєм" порушує частину 2 статті 7 ЦК України, згідно з якою звичай, що суперечить актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. Адже порушення статей 651, 652 ЦК України не може визнаватися звичаєм, а попередні додаткові угоди до договору надання послуг від 11.02.2019, які завжди мали природу зміни договору, укладалися виключно за згодою сторін.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
Сервисы для юристов