П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючогоГригор'євої Л.І., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2011 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта") в особі нафтогазовидобувного управління "Долинанафтогаз"(далі - НГВУ "Долинанафтогаз" ПАТ "Укрнафта") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що він тривалий час працював у Долинському управлінні технологічного транспорту виробничого об'єднання "Укрнафта" на різних посадах, а з 1 липня 2007 року - на посаді заступника начальника цеху технологічного транспорту в НГВУ "Долинанафтогаз" ПАТ "Укрнафта".
Наказом начальника НГВУ "Долинанафтогаз" ПАТ "Укрнафта" від 29 серпня 2011 року його звільнено з роботи на основі пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_232/ed_2014_12_28/pravo1/KD0001.html?pravo=1> (далі - КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_12_28/pravo1/KD0001.html?pravo=1>), а саме у зв'язку з винними діями працівника, який безпосередньо обслуговує товарні цінності, що дають підстави для втрати довір'я до нього. Своє звільнення з роботи ОСОБА_1. вважав незаконним, оскільки він не обслуговував безпосередньо товарні цінності і не відносився до кола осіб, яких можна звільнити із зазначених підстав. Крім того, позивач посилався на те, що його звільнено без згоди профспілкової організації, членом якої він є, що порушує вимоги статті 43 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_257/ed_2014_12_28/pravo1/KD0001.html?pravo=1>. ОСОБА_1. просив поновити його на роботі й стягнути з відповідача на його користь 112 тис. 808 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 серпня 2011 року до 5 грудня 2012 року, 30 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та кошти на відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2015 року, позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1. на роботі на посаді заступника начальника цеху технологічного транспорту НГВУ "Долинанафтогаз" ПАТ "Укрнафта" з 29 серпня 2011 року й стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на його користь 112 тис. 808 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2011 року до 5 грудня 2012 року, 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, 1 тис. 300 грн за надання правової допомоги адвокатом та 1 тис. 235 грн судового збору в дохід держави. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1. на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 7 тис. 839 грн 29 коп. звернено до негайного виконання.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2015 року відмовлено ПАТ "Укрнафта" у відкритті касаційного провадження у справі.
У травні 2015 року ПАТ "Укрнафта" звернулося до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих саме норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах - частини 7 статті 43, пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
Для прикладу наявності зазначеної підстави заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року, 12 лютого 2014 року та ухвали Верховного Суду України від 10 березня 2011 року, 4 квітня 2007 року та 12 лютого 2004 року.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно зі статтею 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що наказом Долинського управління технологічного транспорту виробничого об'єднання "Укрнафта" від 10 серпня 1987 року ОСОБА_1. прийнято на роботу в Долинське управління, яке в подальшому передане до складу НГВУ "Долинанафтогаз" ПАТ "Укрнафта" на правах структурного підрозділу. З 10 липня 2007 року позивач займав посаду заступника начальника цеху технологічного транспорту.
Наказом адміністрації від 29 серпня 2011 року № 304-к ОСОБА_1. звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_232/ed_2014_12_28/pravo1/KD0001.html?pravo=1> у зв'язку з винними діями працівника, який безпосередньо обслуговує товарні цінності, що дають підстави для втрати довір'я до нього.
Відповідно до посадової інструкції заступника начальника цеху технологічного транспорту НГВУ "Долинанафтогаз" ПАТ "Укрнафта" від 2 грудня 2010 року ОСОБА_1. здійснював безпосереднє керівництво й контроль за матеріально-технічним постачанням, пов'язаним з ремонтом транспорту, зберіганням та економним витрачанням запасних частин, ремонтних і експлуатаційних матеріалів, за організацією ефективної системи їх обліку і звітності; вживав заходів для наведення порядку в зберіганні, обліку і видачі паливно-мастильних матеріалів, організовував і контролював зняття залишків пального в баках автотракторної техніки, головував у комісії зі зняття залишків пального в баках автотракторної техніки та ніс персональну відповідальність за ці дії; здійснював контроль за списанням автомобілів, їх агрегатів і вузлів, обладнання та інших матеріальних цінностей, здійснював оформлення документів на розбирання, дефектування й оприбуткування запасних частин, вузлів агрегатів, слідкував за своєчасним зняттям з експлуатації списаних транспортних засобів (пункти 2.18, 2.19, 2.22 посадової інструкції). Крім того, ОСОБА_1. очолював комісії групи Б і В для визначення фактичної потреби в запасних частинах на основі дефектних актів та списання запасних частин на основі відповідних актів згідно з розпорядженням від 13 травня 2005 року.
Ухвалюючи рішення про поновлення ОСОБА_1. на посаді заступника начальника цеху технологічного транспорту НГВУ "Долинанафтогаз" ПАТ "Укрнафта" та стягуючи на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2011 року до 5 грудня 2012 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався тим, що ОСОБА_1. звільнено з роботи з порушенням вимог пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки за трудовим договором на позивача не покладено обов'язків по безпосередньому обслуговуванню матеріальних цінностей, відтак він не відноситься до осіб, трудовий договір з якими може бути розірвано з підстави втрати довір'я.
Водночас в ухвалах Верховного Суду України, наданих заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, зроблено такі правові висновки:
- від 4 квітня 2007 року та від 12 лютого 2004 року висловлено правову позицію про те, що відповідно до частини 7 статті 43 КЗпП України відмова профспілкового представника в наданні згоди на звільнення працівника повинна бути обґрунтованою; під відсутністю обґрунтування відмови, яка дає право власнику звільнити працівника без згоди профспілкової організації, слід розуміти таку думку, яка не ґрунтується на відповідних нормах чинного трудового законодавства та ділових (професійних) якостях працівника, оскільки конституційні гарантії трудових прав, а також захист прав і свобод одних осіб не повинні ущемлювати чи зменшувати права і свободи інших осіб;
- від 10 березня 2011 року залишено без зміни рішення попередніх судових інстанцій про відмову ОСОБІ_6 у позові про поновлення на роботі з огляду на правильність висновку суду про те, що відмова профспілкового комітету у наданні згоди на звільнення працівника є необґрунтованою, оскільки не містить посилань на порушення адміністрацією норм трудового законодавства щодо підстав та порядку звільнення цієї особи.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, яку також надано заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, зазначено, що, даючи оцінку рішенню профспілкового комітету, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відмова в наданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованою, оскільки в рішенні профспілкового комітету немає посилання на порушення адміністрацією норм трудового законодавства щодо підстав та порядку звільнення позивача.
Інша ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, зокрема пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки постановлена у справі, яка переглядається.
Не може бути підставою для перегляду справи у зв'язку з неоднаковим застосуванням пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України і посилання в заяві на статтю у журналі "Вісник Верховного Суду України".
За таких обставин передбачені пунктом 1 частини першої статті 355 підстави для перегляду судового рішення в частині застосування пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України відсутні.
Сервисы для юристов