П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2014 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Барбари В.П.,
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С.,
Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І.,
Потильчака О.І., Шицького І.Б., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія Агрос» (далі - ТОВ «ТК Агрос») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2013 року в справі № 11/5026/1925/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Август» (правонаступник - ТОВ «ТК Агрос») до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» (далі - ТОВ «ІК «Агросоюз-РП») про стягнення суми,
в с т а н о в и л а :
У січні 2014 року до Верховного Суду України звернулося ТОВ «ТК Агрос» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2013 року в справі № 11/5026/1925/2012 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 536, 549, частини третьої статті 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стосовно вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ТОВ «ТК Агрос» надано копію постанови Вищого господарського суду України в справі № 06/5026/1902/2012, у якій суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 ЦК України, по-іншому ніж у справі № 11/5026/1925/2012, вирішив подібний спір, залишивши в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих у розмірі 0,5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ТОВ «ІК «Агросоюз-РП», перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При вирішенні справи судами встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням покупцем ТОВ «ІК «Агросоюз-РП» умов договорів купівлі-продажу шроту соняшникового від 1 червня 2012 року № 26 та від 23 жовтня 2012 року № 34 утворилася заборгованість з оплати поставленого товару в сумі 292 974 грн 30 коп.
Зазначену суму боргу відповідач сплатив після порушення провадження в справі, у зв'язку із чим суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу з підстави відсутності предмету спору.
Також судом установлено, що відповідно до пунктів 7.2, 7.4 договору купівлі-продажу від 1 червня 2012 року № 26 та пунктів 6.3, 6.5 договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2012 року № 34 у разі несвоєчасної оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Пеня сплачується за весь строк прострочення грошового зобов'язання. У разі прострочення оплати за товар покупець сплачує продавцеві проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% за кожен день прострочення, як це передбачено статтями 536, 692 ЦК України.
Встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами в повному обсязі, а суд апеляційної інстанції, встановивши неналежне виконання продавцем своїх зобов'язань за цими договорами, зменшив суми пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, присуджених до стягнення з відповідача.
Вищий господарський суд України постановою від 18 грудня 2013 року скасував постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами і відмовив у цій частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Такий висновок суду касаційної інстанції є обґрунтованим, виходячи із нижченаведеного.
Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.
Частиною третьою статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Отже, суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536, частини другої статті 625 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункт 7.4) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка вже нарахована відповідно до пункту 7.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 11126 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви ТОВ «ТК Агрос» слід відмовити.
Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія Агрос» відмовити.
Сервисы для юристов