ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року
м. Київ
справа № 759/4830/25
провадження № 61-6997св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Зозулянський Дмитро Олександрович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року у складі судді Журибеди О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у складі колегії суддів Таргоній Д. О., Борисової О. В., Голуб С. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь: основну суму боргу в розмірі 1 565 000,00 грн та 31 500,00 дол. США; проценти за користування позикою у розмірі 853 861,02 грн та 17 186,34 дол. США за період з 14 лютого 2022 року до 28 січня 2025 року; три проценти річних у розмірі 43 368,03 грн та 872,90 дол. США за період з 26 лютого 2024 року до 31 грудня 2024 року, а також 196 170,71 грн інфляційних втрат за період з 01 березня 2024 року до 28 січня 2025 року.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 14 лютого 2022 року він передав ОСОБА_2 у позику грошові кошти в сумі 1 565 000,00 грн та 31 500,00 дол. США.
На підтвердження укладення договору позики та отримання грошових коштів відповідач склав письмову розписку, відповідно до якої зобов`язався повернути позику протягом трьох місяців з дня пред`явлення вимоги про її повернення.
25 листопада 2023 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення позики, у зв`язку з чим строк виконання зобов`язання настав 25 лютого 2024 року. Однак відповідач вимогу залишив без виконання та отримані в позику грошові кошти не повернув.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 30 жовтня 2025 року позов задовольнив частково.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 051 854,43 грн, проценти за користування позикою у розмірі 655 360,20 грн, три проценти річних у розмірі 30 420,86 грн та інфляційні втрати в розмірі 131 887,44 грн, а всього - 1 869 522,93 грн.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 31 500,00 дол. США та три проценти річних у розмірі 872,90 дол. США, а всього - 32 372,90 дол. США.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що наявна в матеріалах справи розписка від 14 лютого 2022 року є належним та допустимим доказом укладення між сторонами договору позики та підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1 565 000,00 грн та 31 500,00 дол. США із зобов`язанням повернути їх протягом трьох місяців з дня пред`явлення вимоги про повернення позики.
Встановивши, що позивач направив відповідачу відповідну вимогу 25 листопада 2023 року, а відповідач у визначений строк свої зобов`язання належним чином не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.
При цьому суд урахував, що відповідач частково виконав зобов`язання шляхом сплати грошових коштів та передання матеріальних цінностей на загальну суму 513 145,57 грн, у зв`язку з чим визначив залишок неповернутої заборгованості у розмірі 1 051 854,43 грн та 31 500,00 дол. США.
Вирішуючи вимогу про стягнення процентів за користування позикою, суд керувався тим, що сторони не погодили їх розмір у договорі, тому відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) проценти за користування грошовими коштами в національній валюті підлягають нарахуванню на рівні облікової ставки Національного банку України лише в межах строку правомірного користування позикою, тобто до настання строку її повернення. З огляду на це суд стягнув 655 360,20 грн процентів за користування коштами та відмовив у стягненні процентів у сумі 17 186,34 дол. США, оскільки законодавством не передбачено механізму визначення таких процентів щодо позики, наданої в іноземній валюті, за відсутності відповідної домовленості сторін.
Крім того, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, та стягнув із відповідача 30 420,86 грн і 872,90 дол. США трьох процентів річних, а також 131 887,44 грн інфляційних втрат, здійснивши їх перерахунок з урахуванням часткового погашення боргу відповідачем.
Відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд зазначив, що строк виконання зобов`язання настав 25 лютого 2024 року, тоді як із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 05 березня 2025 року, тобто в межах установленої законом трирічної позовної давності.
Київський апеляційний суд постановою від 22 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Зозулянським Д. О. , задовольнив частково.
Сервисы для юристов