Постанова ВССУ від 29.04.2026 року у справі №303/5427/23

Постанова

Іменем України

29 квітня 2026 року

м. Київ

Справа № 303/5427/23

Провадження № 61-13343св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,

учасниками якої є:

позивач - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Стегура Наталія Романівна (далі - адвокат позивача),

відповідачка - ОСОБА_3 (далі - відповідачка),

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - орган опіки і піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області (далі - орган опіки та піклування),

про визнання незаконним утримання дитини на території України та повернення її за місцем постійного проживання

за касаційною скаргою позивача на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 листопада 2023 року, яке ухвалив суддя Заболотний А. М., і постанову Закарпатського апеляційного суду від 5 вересня 2024 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Мацунича М. В., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Сторони справи є батьками малолітнього сина, який народився у 2020 році та проживав з ними у місті Любліні (Республіка Польща). У січні 2022 року мати, яка має громадянство України, разом із дитиною виїхала в Україну. Батько - громадянин Польщі - звернувся до суду в Україні з позовом про визнання незаконними дій матері з утримання дитини на території України та про зобов`язання матері повернути дитину до місця її постійного проживання у Польщі. Стверджував, що мати без його відома покинула разом із дитиною постійне місце проживання, утримує останню в Україні та відмовляється повернути дитину під юрисдикцію Польщі.

2. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що повернення сина до Польщі зумовлює ризик завдання йому фізичної або психічної шкоди, бо у матеріалах справи є підтвердження того, що дитина, якій притаманні аутистичні риси, адаптувалася до соціального оточення.

3. Позивач із судовими рішеннями не погодився. У касаційній скарзі стверджував, зокрема, що наявність означеного ризику повернення дитини до Польщі є припущенням, бо він не просить відібрати сина від матері, а повернути у країну походження. Відповідачка заперечила можливість задоволення касаційної скарги. Як з огляду на правомірність переміщення дитини через кордон в Україну й утримання тут, так і через те, що дитина з огляду на її вік, діагноз і стан прижилася в Україні. Крім того, зазначила, що позивач у Польщі вже звертався до суду й отримав відмови у задоволенні запиту про доручення йому виховання малолітнього сина та визначення місця проживання останнього, а також у задоволенні позову про встановлення місця проживання (перебування) дитини.

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи є підстави повернути дитину до держави постійного проживання у випадку її переміщення матір`ю через кордон і утримання нею за кордоном згідно з добровільно наданою на це батьком згодою. Вирішив, що немає, зокрема, через відсутність незаконності переміщення й утримання дитини.

(2) Зміст позовної заяви

5. У червні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив: (1) визнати незаконним утримування малолітнього сина - ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 далі - син, дитина) - на території України; (2) зобов`язати відповідачку повернути сина до місця його постійного проживання у Республіці Польщі. Вимоги обґрунтував так:

5.1. 24 травня 2019 року сторони уклали шлюб у м. Любліні (Республіка Польща).

5.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син. Він від народження постійно проживав у Польщі. Там із 13 серпня 2021 року до 31 січня 2022 року відвідував дитячий садочок.

5.3. 6 вересня 2021 року у м. Любліні нотаріус посвідчив заяву-дозвіл, відповідно до якої позивач надав відповідачці дозвіл на виїзд сина за кордон без батька.

5.4. 2 лютого 2022 року відповідачка без відома позивача вивезла дитину за кордон в Україну. Цього ж дня він звернувся до польських правоохоронних органів щодо викрадення дитини.

5.5. У червні 2022 року позивач отримав відповідь від Міністерства юстиції України про те, що дитина проживає разом з матір`ю в смт. Кольчино Мукачівського району Закарпатської області, а для повернення дитини необхідно звернутися з позовом до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

5.6. Відповідачка незаконно утримує дитину на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 січня 1980 року (далі - Гаазька конвенція 1980 року), чим порушує права позивача та сина, зокрема, право останнього на належне батьківське виховання та відповідно право позивача на участь у вихованні дитини, на безперешкодне спілкування з нею та на визначення її місця проживання.

5.7. З метою повернення дитини до постійного сталого місця проживання слід визнати незаконним утримування сина на території України та зобов`язати відповідачку повернути дитину до місця постійного проживання у Республіці Польщі.

(3) Зміст рішення суду першої інстанції

6. 14 листопада 2023 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так: