ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 332/6564/23
провадження № 61-12977св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , районні адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району (орган опіки та піклування),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Писаренком Сергієм Юрійовичем, на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя в складі судді Ретинської Ю. І. від 17 липня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду в складі колегії суддів: Гончар М. С., Онищенка Е. А., Подліянової Г. С. від 30 вересня 2025 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 26 грудня 1986 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. У подальшому, 20 липня 1999 року вказаний шлюб сторін було розірвано. Під час перебування у шлюбі 24 листопада 1988 року сторони за спільні кошти придбали у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 позивачка продовжувала користуватися спірним будинком, зберігала там свої речі. Спорів щодо користування або поділу будинку у сторін не виникало.
Позивачці стало відомо, що ОСОБА_2 планує продати будинок, а всі виручені кошти спрямувати на погашення власних боргів.
При цьому, позивачка зауважує що боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 (на забезпечення виконання яких і було накладено арешт на нерухомість, яка є спільною власністю її та ОСОБА_2 ) - жодним чином її не стосується, а отже не може обмежувати її права. Накладення арешту порушує її права як співвласника спірного житлового будинку, унаслідок чого вона позбавлена можливості користуватися і розпоряджатися майном на власний розсуд.
У зв`язку із чим просила: поділити спільне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити з-під арешту будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на який накладено арешт.
У грудні 2025 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, набуте за час окремого (роздільного) проживання подружжя при фактичному припиненні шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що спірний будинок ОСОБА_2 придбав самостійно. На момент придбання спірного будинку, шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично припинилися. З листопада 1998 року вона почала проживати у спірному будинку з ОСОБА_2 31 серпня 2002 року, вони зареєстрували шлюб. Упродовж 1998-2019 років ОСОБА_1 взагалі не цікавилася спірним будинком.
Крім того, відповідачка просила застосувати строк позовної давності до вказаних вимог, оскільки спірне майно придбане ОСОБА_2 24 листопада 1998 року, шлюб офіційно розірваний 20 листопада 1999 року, тобто трирічний строк з цього моменту минув ще 2 липня 2002 року, арешт на майно ОСОБА_2 вперше було накладено 15 листопада 2010 року.
Просила визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на майно, набуте ним за час окремого (роздільного) проживання подружжя при фактичному припиненні шлюбу, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 , а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано 20 липня 1999 року, з дати розірвання шлюбу пройшло 26 років, поважних причин для поновлення строку позовної давності немає, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя слід відмовити у зв`язку із спливом строків позовної давності.
Щодо зустрічного позову, суд виходив із того, що підстав для здійснення представництва інтересів ОСОБА_2 - ОСОБА_3 суду не надано. Крім того, ОСОБА_2 не визнав позовні вимоги ОСОБА_3 про те, що спірний будинок є його особистою власністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Сервисы для юристов