ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 932/6984/23
провадження № 61-6471св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області,
розглянув у спрощеному позовному провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тесля Алла Михайлівна, на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2024 року, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2024 року у складі судді Кудрявцевої Т. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у складі колегії суддів Макарова М. О., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим, що 30 липня 2016 року між сторонами укладено шлюб. Під час перебування у шлюбі в подружжя народилася дочка ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що на початку липня 2020 року відповідач зібрав свої особисті речі з місця спільного проживання подружжя і покинув сім`ю, з того часу не проявляв інтересу до їх спільної дитини.
Вказувала, що спільне життя з відповідачем не склалося, у зв`язку з чим Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 31 січня 2022 року шлюб розірвав.
Також зазначала, що батько дитини не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами дитини та станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, тобто створює умови, які шкодять інтересам дитини. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються її матір`ю самостійно без участі та підтримки з боку батька, дитина перебуває на повному її утриманні.
ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі
у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що після припинення шлюбних відносин
у зв`язку з тим, що малолітній дочці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було лише декілька місяців, дитина-немовля залишилася проживати
з матір`ю. ОСОБА_2 вказував, що виходячи з віку дитини, та, сподіваючись, що питання його побачень з дитиною вони з ОСОБА_1 вирішать мирним шляхом, він намагався домовлятися. Певний час ОСОБА_1 надавала можливість бачити дочку, однак виключно в її присутності або за місцем її проживання.
ОСОБА_2 посилається на те, що у зв`язку з введенням в Україні відповідно до Указу Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану, у березні 2022 року ОСОБА_1 виїхала з дочкою за межі України, проти чого він не заперечував. Однак, перебуваючи за межами України, ОСОБА_1 лише інколи надавала йому можливість спілкуватися із дочкою засобами відеозв`язку, у більшості випадків ігнорувала його дзвінки, не даючи можливості батьку спілкуватися з дитиною, а він у свою чергу не міг виїхати за межі України з урахуванням воєнного стану, щоб мати можливість побачити дитину. Перебуваючи такий тривалий час на недосяжній від нього відстані з дитиною, приїхавши в Україну майже через рік, ОСОБА_1 почала його обмежувати у спілкуванні із дочкою, створювала та створює перешкоди для зустрічей.
Сервисы для юристов