Постанова ВССУ від 26.03.2026 року у справі №758/9599/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року

м. Київ

справа № 758/9599/24

провадження № 61-12655св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київський міський центр зайнятості,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Київського міського центру зайнятості на рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року в складі судді Якимець О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року в складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київського міського центру зайнятості (далі - Київський МЦЗ), у якому просила суд поновити її на роботі на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ, стягнути з Київського МЦЗ зайнятості на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 90 953, 73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 04 вересня 2012 року по 17 липня 2024 року вона працювала у підрозділах Київського МЦЗ.

Зокрема, згідно з наказом від 08 лютого 2023 року № 43-к її було переведено на посаду начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ. 07 травня 2024 року Подільське управління Київського МЦЗ було ліквідовано.

07 травня 2024 року Київським МЦЗ було видано наказ № 501 «Про штатний розпис Київського МЦЗ», з яким позивач у зв'язку з перебуванням на лікарняному була ознайомлена 16 травня 2024 року. ОСОБА_1 вказувала, що під час ознайомлення з цим наказом відповідач надав їй повідомлення про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування. Однак, як стверджувала позивач, у роботодавця були наявні вакансії з постійним характером виконуваної роботи. Крім того, відповідач приймав на роботу нових працівників на посади, з яких звільнялися працівники протягом двомісячного періоду до її звільнення. Проте жодна вакансія їй запропонована не була, натомість прийнято наказ від 10 липня 2024 року № 245-к про її звільнення 17 липня 2024 року за скороченням штатів за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважала, що роботодавцем не було дотримано вимог трудового законодавства щодо порядку її звільнення.

Короткий зміст судових рішень судівпершої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Київського міського центру зайнятості від 10 липня 2024 року № 245-к про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ 17 липня 2024 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ з 17 липня 2024 року, а у разі відсутності такої посади, на аналогічній посаді.

Стягнуто з Київського МЦЗ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 177 678, 90 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання стосовно розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України було проведено з порушенням порядку,передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, оскільки роботодавцем перед звільненням не були запропоновані ОСОБА_1 всі наявні на підприємстві вакантні посади.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

08 жовтня 2025 року Київський МЦЗ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.