Постанова
Іменем України
25 червня 2025 року
м. Київ
Справа № 129/859/20
Провадження № 61-6548св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Назаров Роман Юрійович (далі - адвокат),
відповідачі- ОСОБА_2 (далі - спадкоємиця за заповітом), Краснопільська сільська рада Гайсинського району Вінницької області (далі - сільська рада),
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 (далі - мати позивачки),
про встановлення фактів родинних відносин, прийняття спадщини та про визнання заповіту недійсним
за касаційною скаргою позивачки на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 січня 2024 року, яке ухвалив суддя Корнієнко О. М., та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивачка прийняла спадщину після смерті її батька як та, хто постійно проживала разом із ним. Вважала, що до складу спадкового майна мали ввійти також дві земельні ділянки. Вони належали бабусі, після смерті якої їх фактично прийняв її син - батько позивачки. Однак юридично не оформив, бо теж помер. З метою реалізації спадкових прав і через відмінності у написанні імені та прізвища бабусі позивачка звернулася до суду. Просила визнати бабусю матір`ю свого батька та встановити факт прийняття ним спадщини після смерті його матері. Позивачці також стало відомо про заповіт, який, на її думку, бабуся не підписувала, і який не відповідає нормативним вимогам. Тому просила суд визнати цей заповіт недійсним.
2. Суд першої інстанції виснував про обґрунтованість позову в частині вимог про встановлення факту родинних відносин бабусі позивачки та її батька і факту прийняття ним спадщини після смерті бабусі (його матері). Вимогу про визнання недійсним заповіту суд вважав безпідставною, оскільки той належно складений у письмовій формі, підписаний особисто бабусею позивачки та посвідчений секретарем сільської ради.
3. Апеляційний суд не погодився із судом першої інстанції у частині встановлення фактів родинних відносин і прийняття спадщини. Вважав, що у задоволенні цих вимог слід відмовити через неналежний склад відповідачів.
4. Позивачка із висновками судів попередніх інстанцій не погодилася. У касаційній скарзі стверджувала, зокрема, що апеляційний суд неправильно застосував висновки Верховного Суду стосовно необхідності залучення до участі у справі спадкоємців. Крім того, наполягала, що суди обох інстанцій не звернули увагу на недотримання норм законодавства під час оформлення заповіту її бабусі.
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) хто має бути відповідачем за вимогами про встановлення фактів родинних відносин батька позивачки з її бабусею та прийняття ним після смерті останньої спадщини? (2) чи порушує права позивачки оспорюваний заповіт її бабусі, якщо у ньому немає положень про позбавлення права спадкування спадкоємців за законом, а спадкоємиця за цим заповітом не прийняла спадщину?
6. Верховний Суд виснував, що оскільки позивачка звернулася до суду після смерті її батька, який не залишив заповіту, а вимоги про встановлення означених фактів спрямовані на встановлення обсягу його спадкового майна, то належними відповідачами за цими вимогами мали би бути інші його спадкоємці за законом першої черги. Дружина спадкодавця (мати позивачки) бере участь у справі як третя особа, а не як відповідачка. Тому правильним є висновок апеляційного суду про неналежний склад відповідачів за вимогами про встановлення фактів.
З огляду на те, що спадкоємиця за заповітом, який оспорила позивачка, не прийняла спадщину, а у ньому немає положень про позбавлення права спадкування спадкоємців за законом, такий заповіт не порушує права позивачки. Вказане є підставою для відмови у задоволенні вимоги про визнання заповіту недійсним.
(2) Зміст позовної заяви
7. У березні 2020 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- встановити, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - бабуся позивачки), є матір`ю ОСОБА_5 (далі - батько позивачки), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2
- встановити, що батько позивачки у шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_6 фактично прийняв спадщину;
- визнати недійсним заповіт бабусі позивачки, який посвідчив секретар Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області 21 липня 2001 року та зареєстрував у реєстрі за № 147.
8. Мотивувала вимоги так:
8.1. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки, який був зареєстрованим і проживав на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 . Там само на час його смерті проживали та були зареєстровані позивачка із її матір`ю.
8.2. Позивачка як спадкоємиця прийняла спадщину, бо постійно проживала разом із батьком на час відкриття спадщини. До складу спадщини належали, зокрема, права на земельні ділянки площею 2,92 га та 2,54 га для ведення сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Гранівської сільської ради, власницею яких була бабуся позивачки згідно з державними актами І-ВН № 053850 і ВН № 00756-В.
Сервисы для юристов