ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року
м. Київ
справа № 760/513/24
провадження № 61-939св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Танцюра Юлія Борисівна , на постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2026 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Євграфової В. П., Саліхова В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просила: визнати недійсним договір позики від 03 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у порядку застосування наслідків недійсності договору позики від 03 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 748 786,71 грн, що станом на дату подачі позовної заяви згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить еквівалент суми позики у розмірі 46 486,30 дол. США.
Позов мотивовано тим, що у березні 2023 року ОСОБА_1 дізналася, що її чоловік ОСОБА_2 03 березня 2015 року уклав договір позики з ОСОБА_3 , за яким передав останній у борг 46 486,30 дол. США зі строком повернення до 03 липня 2015 року. Цей факт підтверджується власноруч написаною письмовою розпискою ОСОБА_3 від тієї ж дати.
17 березня 2023 року позивачці стало відомо, що ще у лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва (справа № 760/3337/19) з позовом до ОСОБА_3 з вимогою про стягнення заборгованості за договором позики від 03 березня 2015 року на суму 1 290 924,56 грн (еквівалент 46 486,30 дол США за курсом НБУ на момент подання позову), а також 3 проценти річних у розмірі 138 677,13 грн за прострочення повернення позики.
Позивачка дізналася, що у справі № 760/3337/19 Солом`янський районний суд міста Києва 02 лютого 2023 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 через пропущення ним позовної давності.
Зі змісту рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року у справі № 760/3337/19 позивачка дізналася, що 03 березня 2015 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_3 договір позики, за яким надав останній 46 486,30 дол. США у борг до 03 липня 2015 року.
Позивачка вказувала, що запозичені грошові кошти були спільною сумісною власністю подружжя, проте згода дружини, тобто позивачки ОСОБА_1 на укладення цього договору надана не була.
Зі змісту вказаного вище рішення суду позивачка дізналася, що факт укладення договору позики підтверджується власноруч написаною розпискою ОСОБА_3 від 03 березня 2015 року. Суд встановив, що сторони узгодили всі істотні умови та взяли на себе відповідні зобов`язання.
Також стало відомо, що ОСОБА_3 не повернула позику у визначений строк, у зв`язку з чим 16 січня 2019 року ОСОБА_2 надіслав їй претензію з вимогою повернути кошти. Претензія була отримана 22 січня 2019 року, однак залишилася без відповіді і виконання. Невиконання зобов`язань стало підставою для подання ОСОБА_2 позову до суду в лютому 2019 року про стягнення заборгованості.
Із вказаного вище рішення позивачка також дізналася, що, незважаючи на заперечення ОСОБА_3 про повне повернення позики, суд першої інстанції встановив порушення нею умов договору від 03 березня 2015 року як позичальником. Вимоги ОСОБА_2 про стягнення боргу та трьох процентів річних за весь період прострочення суд визнав обґрунтованими. Однак, з огляду на заяву ОСОБА_3 про сплив позовної давності, суд застосував частину четверту статті 267 ЦК України та відмовив у позові саме через пропущення строку на звернення до суду з таким позовом.
При цьому, позивачка вказувала, що суд не врахував, що кошти, передані в борг за цим договором, були спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка не надавала згоди на такий правочин.
Крім того, посилалась, що вона не була обізнана про існування цього договору позики до 17 березня 2023 року, хоча на момент укладення договору позики від 03 березня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Таким чином, вважала, що кошти, передані у борг за цим договором, були спільною сумісною власністю подружжя, а розпоряджатися ними обидва з подружжя мали право лише за взаємною згодою, що відповідає вимогам статті 65 СК України.
Оскільки ОСОБА_2 здійснив таке розпорядження самостійно, без згоди дружини, позивачка вважала, що це порушило її права власності як подружжя на спільне сумісне майно.
Відповідно, позивачка вказувала на недійсність договору позики на підставі частин першої, другої статті 203 та статті 215 ЦК України через відсутність у ОСОБА_2 повноважень на укладення такого правочину. Крім того, сам договір суперечить вимогам чинного законодавства.
ОСОБА_1 вважала, що її права можуть бути поновлені виключно шляхом визнання договору недійсним із застосуванням наслідків недійсності згідно з частиною першою статті 216 ЦК України, яка передбачає повернення сторонами всього, що було одержано за цим правочином.
Зазначала, що подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року у справі № 760/3337/19. У скарзі вона просила залучити її до справи як третю особу та надати правову оцінку факту, що ОСОБА_2 передав у борг кошти без її згоди як дружини, і визнати договір позики від 03 березня 2015 року недійсним.
Однак, ухвалою від 22 листопада 2023 року суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження за її скаргою, вказавши, що питання про недійсність договору позики не було предметом розгляду у справі, а тому немає підстав для її залучення до участі. При цьому, суд зауважив, що ОСОБА_1 має право подати окремий позов, якщо вважає, що її права щодо спільного майна були порушені.
Сервисы для юристов