Постанова
Іменем України
21 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 752/21312/21
Провадження № 61-17637св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. - розглянув у порядку письмового провадження справу
за участю
позивача - ОСОБА_1 (далі - позивач),
відповідача - Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», відповідач),
третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Первинної профспілкової організації Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - профспілка)
про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою позивача, інтереси якого представляє адвокат Бауман Юрій Тіберійович (далі - адвокат), на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року, ухвалене суддею Хоменко В. С., і постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Поліщук Н. В., Верланова С. М., Мережко М. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивач з кінця 2011 року працював у ДП «Фінансування інфраструктурних проектів». Із 1 лютого 2013 року він обіймав там посаду заступника директора з юридичних питань. Однак у квітні 2021 року на підприємстві відбулися зміни в організаційній структурі та штатному розписі. 24 травня 2021 року позивача повідомили про наступне вивільнення з 31 липня, а 2 серпня того року - звільнили.На його думку, роботодавець із моменту попередження про вивільнення та до дня звільнення не забезпечив дотримання гарантій, передбачених трудовим законодавством на переважне працевлаштування працівника через скорочення чисельності штату. Тому позивач звернувся до суду. Просив скасувати наказ про звільнення з роботи, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що роботодавець запропонував позивачеві всі посади, які були вакантними та відповідали його кваліфікації. Позивач із судовими рішеннями не погодився. У касаційній скарзі стверджував, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми права, коли не взяли до уваги, що роботодавець не запропонував вакансії начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом, керівника Закарпатської філії та професіонала з антикорупційної діяльності; апеляційний суд необґрунтовано прийняв від відповідача докази, які не дослідив суд першої інстанції.
3. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи порушив суд апеляційної інстанції норми процесуального права, коли не обґрунтував винятковість обставин для прийняття нових доказів, які відповідач не подав до суду першої інстанції, а суд першої інстанції, - коли не відповів на доводи позивача щодо недотримання відповідачем вимоги запропонувати вакантні посади, про які стверджував позивач. Відповідь на ці питання - позитивна. Тому за обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, оскільки порушення норм процесуального права унеможливили встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
(2) Зміст позовної заяви
4. У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив: визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора з юридичних питань у ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» згідно з наказом від 30 липня 2021 року № 307-к; поновити його на посаді; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди. Мотивував вимоги так:
4.1. Позивач із 21 листопада 2011 року працював на посаді юрисконсульта, а з 1 лютого 2013 року до 2 серпня 2021 року - на посаді заступника директора з юридичних питань у відповідача;
4.2. Згідно з наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 21 квітня 2021 року № 22 внесені зміни до організаційної структури підприємства шляхом розформування (скорочення) структурних підрозділів і виведення посад зі штату, утворення (реорганізації) та введення структурних підрозділів і посад, затвердження організаційної структури.
4.3. За наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 22 квітня 2021 року № 23 (яким внесені зміни до наказу від 21 квітня 2021 року № 22 у частині штатних одиниць) із 1 травня 2021 року введений у дію новий штатний розпис із новою організаційною структурою. Попередній штатний розпис, затверджений наказом від 1 грудня 2020 року № 96, втратив чинність із дня введення в дію штатного розпису у новій редакції.
4.4. 24 травня 2021 року позивачу вручили попередження про наступне вивільнення з роботи 31 липня 2021 року згідно пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
4.5. Із 2 серпня 2021 року за наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 30 липня 2021 року № 307-к позивача звільнили із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбулось 1 травня 2021 року.
4.6. Таке звільнення є незаконним, бо відбулося з порушенням вимог статей 42, 43, 49-2 КЗпП України, і завдало позивачеві моральну шкоду.
4.7. Усупереч вимогам статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідач не провів консультації про заходи щодо запобігання звільнення чи зведення їхньої кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
4.8. Відповідач не отримав згоду профспілки та її вищого виборного органу, чим порушив вимоги статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
4.9. Відповідач не врахував положень статті 252 КЗпП України щодо гарантій для працівників, які обрані до складу профспілкових органів підприємства, не запропонував позивачу всі наявні вакансії та не врахував переважне право останнього на залишення на роботі.
(3) Зміст рішень суду першої інстанції
Сервисы для юристов