ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 557/811/24
провадження № 61-13400св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурорана рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року у складі судді Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року у складі суддів Верланова С. М., Невідомовї Т. О., Нежури В. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним засудженням та доведенням до самогубства,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Офісу Генерального прокурора, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням
до кримінальної відповідальності, незаконним засудженням та доведенням до самогубства.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 липня 2016 року слідчим Головного управління Національної поліції України в місті Києві (далі - ГУНП України в м. Києві) відповідно до статті 214 КПК України внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100020007777 про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України.
06 липня 2016 року ОСОБА_2 та його адвокату надано доступ до матеріалів досудового слідства. 17 квітня 2018 року відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва відносно ОСОБА_2 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Кримінальне провадження направлено для розгляду до Дарницького районного суду міста Києва.
Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року
у справі № 75313113/18 визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 156 КК України та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 280 000,00 грн, витрати на правову допомогу в сумі 48 295,00 грн, витрати судового збору в сумі
4 200,00 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року вирок Дарницького районного суду залишено без змін.
12 жовтня 2020 року ОСОБА_2 покінчив життя самогубством та залишив посмертну записку, в якій в своїй смерті звинуватив, в тому числі, слідчого поліції, що проводив досудове розслідування, представника прокуратури, які за його думкою сфальсифікували документи у справі та корумпованих суддів, які спираючись на неналежні докази винесли злочинні вироки. Дані особи заплямували його чесне ім`я і змусили відбувати покарання за такий злочин, якого він не вчиняв.
Постановою Верховного Суду від 17 січня 2023 року вирок Дарницького районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року щодо ОСОБА_2 скасовано,
а кримінальне провадження закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України
у зв`язку з недоведеністю його вини.
Позивач зазначав, що він є батьком ОСОБА_2 та прийняв спадщину після його смерті.
Душевні і психічні страждання ОСОБА_2 виразились в тому, що він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.156 КК України та незаконно звинувачений у вчиненні тяжкого злочину відносно його рідної малолітньої дитини, якій на той час було приблизно три роки, в абсурдності висунутого звинувачення, в упередженості та непрофесійності посадових осіб, які здійснювали досудове та судове слідство та здійснювали прокурорський нагляд, в грубих та умисних порушеннях чинного законодавства, на які вказав Верховний Суд, в розчаруванні і неможливості довести свою невинуватість, в розбіжності задекларованих прав людини і дійсності при їх дотриманні у державі Україна, у відношенні людей, які знали про кримінальне провадження і в чому він обвинувачується і враховуючи особливість правопорушення упереджено ставились до нього, у втраті морального авторитету, у психологічному тиску зі сторони працівників правоохоронних органів, у порушенні психологічного спокою. Факт незаконного притягнення пригнічував його та ставив у незручне становище при спілкуванні з оточуючими, сусідами, рідними, оскільки він втратив репутацію, довіру та повагу.
Враховуючи викладені обставини, позивач вважає, що наявні підстави для відходу від мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, проведення обшуків, арешту, визначеного Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» і просить стягнути завдану йому моральну шкоду в подвійному розмірі, тобто в сумі 1 500 000,00 грн, що є належним розміром відшкодування.
Також ОСОБА_1 вказує, що смерть його сина стала прямим наслідком незаконних дій правоохоронних органів, які безпідставно притягнули його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 156 КК України, утримували під вартою та проводили незаконні обшуки. Після того, як кримінальне провадження було закрито і встановлено, що син злочину не вчиняв, ніхто з посадових осіб не поніс відповідальності, не визнав провини та не вибачився.
За таких обставин позивач вважає, що держава має відшкодувати йому завдану моральну шкоду у розмірі 13 500 000,00 грн, оскільки саме дії державних органів призвели до самогубства його сина.
Сервисы для юристов