ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2026 року
м. Київ
справа № 361/10467/23
провадження № 61-6420св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стельниковича Сергія Анатолійовича на постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року в складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.
в справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області Мельник Марина Володимирівна, про визнання договору купівлі-продажу частки нежилого приміщення недійсним та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі -
АТ «Райффайзен Банк») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу 21/100 частки нежилого приміщення загальною площею 564,9 кв. м, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 , укладений 17 червня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мельник М. В., зареєстрований в реєстрі за № 868, та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Мельник М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68064376 від 17 червня
2023 року, номер запису про право власності: 50664648.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
04 листопада 2024 року рішенням Обухівського районного суду Київської області в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином, може бути визнаний судом недійсним лише за наявності доведеного умислу обох сторін. Договір купівлі-продажу, предметом якого була 21/100 частка нежилого приміщення за ціною 902 617,00 грн, був реально виконаний, а вказана сума відповідала ринковій вартості майна. Позивач не надав переконливих доказів того, що сторони договору діяли з умислом уникнути правових наслідків, що унеможливило кваліфікацію правочину як фіктивного. Між відповідачами відсутні родинні чи інші зв`язки, які могли б вказувати на фраудаторний характер правочину. Відчуження майна відбулося після настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором, однак це саме собою не є підставою для визнання правочину недійсним. Відсутність доказів втрати платоспроможності відповідачем, наявність у нього іншого майна, а також часткове погашення боргу свідчать про відсутність умислу на ухилення від виконання судового рішення чи завдання шкоди позивачу. Договір купівлі-продажу не суперечить вимогам закону, не порушує принципів добросовісності та не спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника.
14 квітня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» задоволено.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу 21/100 частки нежилого приміщення загальною площею 564,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 17 червня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мельник М. В., зареєстрований в реєстрі за № 868.
Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса
Мельник М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68064376 від 17 червня 2023 року, номер запису про право власності: 50664648. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував сукупність обставин, які свідчать про недобросовісність дій ОСОБА_2 та фраудаторний характер правочину. Договір від 17 червня 2023 року був укладений після подання 23 вересня 2022 року АТ «Райффайзен Банк» позову до Господарського суду м. Києва в справі № 910/9742/22 та ухвалення рішення 22 березня 2023 року. Саме це вказує на те, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи неминучість стягнення значної заборгованості, мав на меті вивести спірне майно з-під можливого звернення стягнення ще до завершення судового розгляду. Також суд першої інстанції не дослідив належним чином, куди були спрямовані кошти в сумі 902 617,00 грн, отримані ОСОБА_2 від продажу частки нежилого приміщення. Позивач довів, що ці кошти не були використані для погашення заборгованості перед банком, яка станом на 10 листопада 2023 року складала 11 625 947,66 грн. Відсутність спрямування отриманих від продажу коштів на виконання боргових зобов`язань підтверджує, що ОСОБА_2 діяв з наміром зберегти ці активи для особистих цілей, а не для задоволення вимог кредитора.
Хоча суд першої інстанції посилався на наявність у ОСОБА_2 іншого майна, він не проаналізував, чи є це майно достатнім для повного погашення заборгованості, яка перевищує 11 млн грн. Наприклад, житловий будинок площею 355,3 кв. м та земельна ділянка, виставлені на торги за початковою ціною 10 292 487,65 грн (лот № 547452), можуть не забезпечити повного задоволення вимог кредитора через можливе зниження ціни на аукціоні, наявність інших обтяжень чи ускладнення в реалізації. Інше майно, таке як земельні ділянки чи транспортні засоби, також не було оцінено судом з точки зору його ліквідності та здатності покрити борг.
Часткове погашення боргу на суму 1 906 500,00 грн, на яке посилався суд першої інстанції, також не спростовує недобросовісності дій ОСОБА_2 , оскільки цей платіж здійснювався до укладення спірного договору і не стосувалися коштів, отриманих від продажу частки приміщення, а саме погашення боргу здійснено за рахунок продажу предмета застави, а не у добровільному порядку. Розмір погашення є незначним порівняно із загальною сумою заборгованості, що не свідчить про намір боржника добросовісно виконати свої зобов`язання в повному обсязі. Відплатний характер договору купівлі-продажу не виключає його фраудаторності, оскільки ключовим є намір боржника завдати шкоди кредитору. Суд першої інстанції помилково вважав, що ринкова ціна майна та відсутність родинних зв`язків між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 автоматично свідчать про добросовісність правочину.
У цій справі продаж частки приміщення відбувся в період активного судового розгляду, що дозволяє припустити умисел ОСОБА_2 вивести майно з-під стягнення.
Суд першої інстанції також не врахував, що ОСОБА_2 як поручитель за кредитним договором та керівник Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) ТОВ «ТД «Дніпро-торг» був обізнаний про розмір заборгованості та судовий процес, що посилює ймовірність його недобросовісних намірів. Відсутність доказів використання отриманих від продажу коштів на погашення боргу, поєднана з часовим збігом укладення договору з судовим провадженням, свідчить про те, що правочин мав на меті не реальну економічну операцію, а захист майна від кредитора.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Сервисы для юристов