ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 754/5673/25
провадження № 61-8510св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Козаченко Сергій Іванович, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 листопада 2025 року у складі судді Гринчак О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просила усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачів.
Позов мотивовано тим, що право власності на спірну квартиру позивач набула за результатами електронних торгів, проведених у межах виконавчого провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Після державної реєстрації права власності відповідачі продовжують проживати у квартирі, не допускають її до користування належним майном та, на думку позивача, не мають будь-яких правових підстав для подальшого проживання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 26 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідачі вселилися до спірної квартири на законних підставах на підставі ордера, проживають у ній з 1987 року, іншого житла не мають, а тому квартира є їхнім житлом у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Суд також урахував, що позивач, набуваючи квартиру на електронних торгах, могла знати про проживання у ній попереднього власника та членів його сім`ї. За таких обставин суд дійшов висновку, що виселення відповідачів без надання іншого житла не відповідатиме вимозі пропорційності втручання у право на повагу до житла, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову.
Київський апеляційний суд постановою від 26 травня 2026 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 листопада 2025 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для виселення відповідачів.
Колегія суддів керувалася тим, що відповідачі вселилися до спірної квартири на законних підставах, безперервно проживають у ній з 1987 року, іншого житла не мають, а спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, забезпечених іпотекою цього житла. При цьому позивач під час придбання квартири на прилюдних торгах була обізнана про проживання у ній відповідачів та могла передбачити відповідне обтяження.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення суперечило б вимогам статті 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) та не відповідало б принципу пропорційності втручання у право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2026 року ОСОБА_1 через представника Козаченка С. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 та у постановах Верховного Суду від 24 липня 2025 року у справі № 755/19631/21, від 19 листопада 2025 року у справі № 404/3927/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють підстави виселення осіб із житла, право власника на усунення перешкод у користуванні належним йому майном та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
Заявник зазначає, що після реалізації спірної квартири на електронних торгах та державної реєстрації за нею права власності відповідачі втратили будь-які правові підстави для користування цим житлом, оскільки не є його власниками, не мають іншого речового чи зобов`язального права на квартиру та фактично займають її без законних підстав. На думку заявника, за таких обставин вони підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Крім того, суди безпідставно застосували критерій «тривалого зв`язку із житлом», який не передбачений чинним законодавством України, а також помилково надали перевагу інтересам відповідачів над правом власності позивача, фактично позбавивши її можливості володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном.
Сервисы для юристов