П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 лютого 2018 року
м. Київ
Справа № 775/15/15-к
Провадження № 13-1зво18
ВеликаПалата Верховного Суду в складі:
головуючого (судді-доповідача) - Яновської О.Г.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.
розглянула кримінальну справу за заявою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, громадянина України, який перебуває у Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань № 31», засудженого за сукупністю злочинів, передбачених статтею 69, пунктами «а», «г», «з», «і» статті 93, частиною третьою статті 142, частиною другою статті 215-3 Кримінального кодексу України (далі - КК України) 1960 року, частиною першою статті 263, частиною другою статті 345 КК України 2001 року, про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року й ухвали Верховного Суду України від 29 травня 2003 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом,
за участю секретаря судового засідання - Письменної Н.Д.,
учасників судового провадження:
прокурора Генеральної прокуратури України - Чупринської Є.М.,
захисника - адвоката БойковоїІ.А.,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6,
засудженого (у режимі відеоконференції) - ОСОБА_3, і
В С Т А Н О В И Л А:
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів
1. Вироком Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року засуджено ОСОБА_3 за сукупністю вказаних вище злочинів і на підставі ст. 42 КК України 1960 року остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
2. Цим же вироком засуджено іншу особу, щодо якої питання про перегляд судових рішень не ставиться.
3. За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він у період з 1999 року до січня 2000 року за попередньою змовою групою осіб у складі банди з метою заволодіння майном потерпілих вчинив умисні вбивства двох і більше осіб на території м. Донецька за таких обставин.
4. На початку 1999 року ОСОБА_3 придбав вогнепальну зброю і бойові припаси та організував озброєну банду з метою розбійного нападу на окремих осіб, їх убивства й заволодіння майном, до складу якої увійшли інші особи. ОСОБА_3 разом з іншою особою 19 серпня 1999 року в м. Донецьку вбили ОСОБА_7, після чого заволоділи його майном на загальну суму 136 тис. 676 грн.
5. Крім того, 14 жовтня 1999 року ОСОБА_3 разом з іншими особами вбили в гаражному кооперативі «Стріла-2» у Куйбишевському районі м. Донецька ОСОБА_8, заволодівши його автомобілем та іншим майном.
6. 18 жовтня 1999 року ОСОБА_3 разом з іншими особами в м. Донецьку вбили спочатку подружжя ОСОБА_9, а потім синів ОСОБА_9 (1981 та 1988 рокународження), заволодівши чужим майном.
7. 31 січня 2000 року ОСОБА_3 й інша особа під час їх затримання умисно заподіяли працівникам правоохоронних органів ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 легкі тілесні ушкодження без короткочасного розладу здоров'я під час виконання ними своїх службових обов'язків.
8. Ухвалою Верховного Суду України від 29 травня 2003 року вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_3 залишено без змін.
Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
9. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «ОСОБА_3 проти України» (заява № 28825/02) від 10 липня 2014 року, яке набуло статусу остаточного 15 грудня 2014 року (далі - Рішення ЄСПЛ), констатовано порушення щодо ОСОБА_3 таких положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція): статті 3 Конвенції у зв'язку з тим, що заявник зазнав жорстокого поводження під час його перебування під вартою в міліції, а саме нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження; крім того, умови тримання заявника в СІЗО, зокрема, надмірна переповненість камери та відповідний негативний вплив на його самопочуття в поєднанні з тривалістю строку, впродовж якого він тримався під вартою в таких умовах, становили таке, що принижує гідність, поводження; пункту 3 статті 5 Конвенції у зв'язку з тим, що національний суд не вказав будь-яких причин продовження тримання заявника під вартою; статті 8 Конвенції у зв'язку з відсутністю вагомих підстав для перегляду відповідної кореспонденції, конфіденційності якої було важливо дотримуватися, та у зв'язку із застосуванням непропорційно суворого заходу дисциплінарного стягнення за порушення порядку надіслання кореспонденції ув'язненими.
Сервисы для юристов