Постанова ВП ВС від 14.06.2018 року

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 року

м. Київ

Провадження № 11-63сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Бондар О. А.

позивача ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - Склярук Ю.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 21 грудня 2017 року № 4232/0/15-17,

У С Т А Н О В И Л А :

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просила скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 21 грудня 2017 року № 4232/0/15-17 про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 23 жовтня 2017 року № 3378/2дп/15-17 «Про притягнення судді Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності».

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_3 послалася на те, що ВРП безпідставно застосувала Закон України від 8 квітня 2014 року № 1188-VІІ «Про відновлення довіри до судової влади в України» (далі - Закон № 1188-VІІ), який суперечить Конституції України, оскільки його підписано неуповноваженою особою; відповідачем зроблено висновок про притягнення судді ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з реалізацією останньою дискреційних повноважень,за які згідно з нормамиміжнародного та національного права не може бути притягнуто до відповідальності; ВРП не вказано, які конкретно діяння судді ОСОБА_3 вчинено умисно чи через грубу недбалість, що становить поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 5 лютого 2018 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_3 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення ВРП.

Відповідач у своєму відзиві на скаргу просив залишити рішення ВРП від 21 грудня 2017 року № 4232/0/15-17 без змін та навів доводи щодо відсутності визначених статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) підстав для скасування оскарженого ОСОБА_3 рішення ВРП.

У судовому засіданні ОСОБА_3, її представник, а також представник ВРП підтримали, відповідно, викладені у скарзі та відзиві на неї доводи.

Вирішуючи питання щодо меж перегляду Великою Палатою Верховного Суду оскаржуваного рішення ВРП, суд виходить із такого.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховною Радою України прийнято Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

За змістом частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (пункт 123 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи загалом.

Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі статтею 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).