ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2015 року Справа № 5004/1537/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -Панової І.Ю.,суддів -Білошкап О.В., Погребняка В.Я.,за участю представників сторін:
ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" - Мінченко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 у справі № 5004/1537/12 за заявою підприємця ОСОБА_6 про визнання банкрутом підприємця ОСОБА_7, -
в с т а н о в и в:
Ухвалою господарського суду Волинської області від 05.12.2014 (суддя Кравчук А.М.) відмовлено в задоволенні скарги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на дії ліквідатора підприємця ОСОБА_7 Кущика Артема Анатолійовича.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 (колегія суддів: Бригинець Л.М. головуючий, Коломис В.В., Демидюк О.О.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Волинської області від 05.12.2014 залишено без змін.
Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить (з урахуванням уточнення) постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 та ухвалу господарського суду Волинської області від 05.12.2014 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення скарги банку на незаконні дії ліквідатора, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представника ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Волинської області від 04.12.2012 року порушено провадження у справі про банкрутство підприємця ОСОБА_7, накладено арешт на майно та грошові кошти боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою господарського суду Волинської області від 19.12.2012 року підприємця ОСОБА_7 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Кущика А.А. (ліцензія Державного департаменту з питань банкрутства серія АГ №590412 від 06.02.2011 року).
27.10.2014 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернувся до господарського суду Волинської області зі скаргою на незаконні дії ліквідатора під час виконання обов'язків ліквідатора у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_7, які полягають, на думку заявника, в порушенні ліквідатором ліцензійних умов провадження діяльності арбітражних керуючих та вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відмовляючи в задоволенні скарги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на дії арбітражного керуючого Кущика А. А., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про належне виконання ліквідатором арбітражним керуючим Кущиком А. А. обов'язків, покладених на нього Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки в діях арбітражного керуючого не виявлено порушень чинного законодавства.
Відповідно до ч.4 ст. 24 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури та здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.6 ст. ст.31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.
Частиною 1 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись зі скаргою на дії ліквідатора, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" послалося на неналежне виконання ліквідатором Кущиком А. А. своїх обов'язків, зокрема, щодо збереження нерухомого майна, включеного в ліквідаційну масу, яке використовується та псується невідомими особами.
Згідно статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Як встановили суди попередніх інстанцій, з метою вжиття заходів по охороні майна банкрута ліквідатором Кущиком А.А. та ПП ОСОБА_11 01.02.2013 року укладений договір № 217-36 на охорону об'єкта, строк дії якого - до 30.06.2013 року та додаткові угоди до даного договору від 01.07.2013 року про продовження строку дії договору - до 31.01.2014 та додаткова угода № 2 від 30.12.2013 року зі строком продовження до 31.05.2014 року.
У зв'язку з непогодженням комітетом кредиторів джерел, розміру оплати послуг охорони 01.06.2014 року між ліквідатором та боржником укладено договір на відповідальне збереження № 7-д, відповідно до якого ліквідатор передав на відповідальне зберігання нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває в іпотеці банку. На підставі цього договору між сторонами укладено акт приймання-предачі вказаної будівлі.
Договір на охорону об'єкту та на відповідальне зберігання є чинним, недійсним в установленому законом порядку не визнавався.
Спростовуючи доводи скаржника про те, що ліквідатор не мав права укладати вказані угоди без погодження з комітетом кредиторів, суд апеляційної інстанції вказав на наявність в матеріалах справи звіту ліквідатора про понесені витрати у ліквідаційній процедурі (з 01.01.2014 р. по 01.09.2014 р.), в якому ліквідатор звітував перед комітетом кредиторів про укладення договору на охорону об'єктів та про вартість такої охорони (протокол засідання комітету кредиторів № 3 від 20.02.2014). Представник скаржника на засіданні комітету кредиторів 20.02.2014 р. участі не приймав, хоча належним чином був повідомлений про дату і місце засідання. Протокол цього засідання було направлено 22.02.2014 р. на адресу банку (т. 5, а.с. 71).
Крім того, судами не взято уваги твердження банку про те, що в будівлі одночасно здійснювалась господарська діяльність підприємцем та забезпечено цілодобову охорону, оскільки строк дії договору на охорону об'єкта закінчився 31.05.2014, а з 01.06.2014 будівлю передано на відповідальне зберігання боржнику.
Положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" чітко не встановлюють з ким може укладатись договір на охорону об'єктів та чи є необхідність на таке погодження комітету кредиторів, а лише встановлює обов'язок арбітражного керуючого здійснювати заходи по збереженню майна.
Крім того, як встановлено судами, здійснення господарської діяльності гр. ОСОБА_12 скаржником не доведено, оскільки з листа Бердянської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області, на який посилається заявник, вбачається, що Управлінням доходів і зборів з фізичних осіб Бердянської ОДПІ отримано інформацію зі слів працівників закладу про здійснення господарської діяльності, а вказана інформація не конкретизує, яка саме діяльність здійснюється.
Відтак, скаржником не надані належні та допустимі докази здійснення господарської діяльності на об'єктах боржника та докази пошкодження майна боржника.
Сервисы для юристов