Постанова ВГСУ від 31.03.2014 року у справі №911/972/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2014 року Справа № 911/972/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Макаренко В.А., представник за довіреністю;

від відповідача: Пархомчук Р.І., представник за довіреністю; Соколов А.О., представник за довіреністю;

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватно-орендної агрофірми "Україна" на рішення господарського суду Київської області від 25.04.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 року

у справі № 911/972/13 господарського суду Київської області

за позовом Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України"

до Приватно-орендної агрофірми "Україна"

про визнання недійсним правочину

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Київської області від 25.04.2013 року у справі № 911/972/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 року, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним Договір комісії від 31.03.2010 року № 2 (52/2010), укладений між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України".

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій, прийшли до висновку про те, що оспорюваний договір, в порушення вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 року № 703-р "Про питання укладення деяких договорів" було укладено без надання згоди Кабінету Міністрів України та органу управління майном підприємства - Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Відповідач з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив про необґрунтованість доводів та висновків скаржника і невідповідність їх нормам матеріального і процесуального права та просив оскаржувані процесуальні документи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.03.2014 року зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 24.03.2014 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.03.2014 року розгляд касаційної скарги Приватно-орендної агрофірми "Україна" на рішення господарського суду Київської області від 25.04.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 року у справі № 911/972/13 відкладено на 31.03.2014 року.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 31.03.2014 року представники скаржника підтримали доводи та вимоги касаційної скарги. Представник позивача заперечував проти задоволення касаційної скарги, вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Приватно-орендної агрофірми "Україна".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 31.03.2010 року між позивачем (Комітент) та відповідачем (Комісіонер) було укладено Договір комісії № 2 (52/2010).

За умовами вказаного договору Комісіонер зобов'язаний за дорученням Комітента за винагороду здійснити для Комітента від свого імені одну або кілька операцій з реалізації (продажу) сільськогосподарської продукції (товарів), а саме врожаю сільськогосподарських культур, зібраних за Договором про надання послуг від 31.03.2010 року № 1, в межах обсягів такого врожаю та за цінами, що узгоджуються Комісіонером з третіми особами (Покупцями) при підписанні договорів продажу сільськогосподарської продукції (товарів), але не нижче ринкових цін.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною 3 ст. 1012 ЦК України визначено, що істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Приписами ст. 1014 ЦК України визначено, що комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Державне сільськогосподарське підприємство "Головний селекційний центр України" відповідно до Статуту, перебуває у загальнодержавній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України, яке є органом управління підприємством.