Постанова ВГСУ від 30.07.2014 року у справі №907/992/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Справа № 907/992/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Ходаківської І.П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Орендного підприємства Ужгородський коньячний заводна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 03.03.2014у справіГосподарського суду Закарпатської областіза позовом Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода"до Орендного підприємства Ужгородський коньячний заводпроспонукання до укладення договорув судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились,

відповідача: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 05.12.2013 господарського суду Закарпатської області в задоволенні позову про спонукання до укладення договору відмовлено.

Постановою від 03.03.2014 Львівського апеляційного господарського суду вказане вище рішення скасовано, позов задоволено, визнано договір №256/13 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації укладеним на умовах поданого комунальним підприємством "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" проекту цього договору.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду, Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, які приймали оскаржувані судові рішення, 05.09.2013 року КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" на адресу відповідача направлено два підписані проекти договору №256/13 від 04.09.2013 року на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації, факт надіслання та одержання яких відповідачем підтверджується копіями фіскального чеку, опису вкладення у цінний лист та повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, договір відповідачем підписано не було, так само як і не направлено позивачу відповідного протоколу розбіжностей.

Листом від 24.09.2013 р. № юр-488/13 відповідач запропонував позивачу підготувати та направити на його адресу два договори по двох окремих об'єктах з посиланням на різний характер послуг, які надаватимуться по двох об'єктах комунальним підприємством "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода", а саме: по об'єкту, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 136 - на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації та по об'єкту, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Тімірязєва, 19 - лише на приймання стічних вод до комунальної каналізації.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" з позовом у даній справі.

Приймаючи оскаржувану постанову, Львівський апеляційний господарський суд виходив з того, що в силу приписів ст.ст. 19, 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір, про надання житлово - комунальних послуг підготовлений на підставі Типового договору, є обов'язковим для споживачів.

При цьому судом встановлено, що наданий позивачем проект спірного договору містить всі істотні умови, передбачені статтею 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", а саме: режим надання послуг; обсяги питного водопостачання за нормативами питного водопостачання; порядок надання послуг з водовідведення; розмір та порядок оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення; права та обов'язки сторін договору; відповідальність сторін договору.

Окрім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відзначено, що в запропонованому позивачем договорі розмежовано надання окремих послуг по двох окремих об'єктах відповідача, а саме, пунктом 3.1 договору №256/13 встановлено наступні ліміти на водопостачання та водовідведення: на приміщення у м. Ужгороді по вул. Собранецькій, 136 - в об'ємі 0,701 мі/добу води та 0,701 мі/добу стоків; на коньячний завод у м. Ужгороді по вул. Тімірязєва, 19 - в об'ємі 40 мі/добу стоків. В той же час, в п.8.1 вказаного договору визначено, що облік кількості використаної води здійснюється за показниками приладів обліку води та/або стоків, які знаходяться на балансі абонента: по вул. Собранецька, 136 - №208714, діаметр (калібр) 15 мм; по вул. Тімірязєва, 19 - №1145, діаметр (калібр) 80 мм, поряд з цим, зазначено, що по останній адресі у відповідача є власна артезіанська свердловина, відповідно нарахування по цьому об'єкту слід проводити лише за послуги по водовідведенню.

З врахуванням зазначеного вище, приписів ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", згідно якої послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням, встановленого факту не укладення такого договору протягом кількох років, що свідчить про ухилення відповідача від укладення останнього, апеляційний господарський суд дійшов вмотивованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, Львівський апеляційний господарський суд, викладаючи резолютивну частину постанови, неправильно застосував положення ст. 84 ГПК України, відповідно до якої у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Разом з тим, резолютивна частина оскаржуваної постанови в порушення вимог зазначеної вище статті не містить умов договору, який судом визнано укладеним в редакції позивача.

З врахуванням зазначеного вище, постанова Львівського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 03.03.2014 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 907/992/13 скасувати.