Постанова ВГСУ від 30.06.2015 року у справі №927/1457/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року Справа № 927/1457/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С.(доповідач), Мамонтової О.М. ,розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Чернігівської області на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 рокуу справі№ 927/1457/14 господарського суду Чернігівської області за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_5до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 простягнення 1 761 150 грн. за участю представників сторін: прокуратури: Томчук М.О.,позивача:ОСОБА_8,відповідача: третьої особи:ОСОБА_9, не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом до відповідача про стягнення збитків.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 14.11.2014 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 року, рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1637453,69 грн. збитків, судовий збір за подання позову в розмірі 32749,07 грн. та 16374,54 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, Заступник прокурора Чернігівської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 року скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.04.2013 між Державним підприємством дослідне господарство "Івківці", фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 був підписаний договір №1/4.

Відповідно до розділу 1 договору сторони домовились у рамках чинного законодавства України та у відповідності до Статутів сторін, що уклали цей договір, про вирощування зернових культур на земельних ділянках загальною площею 700, олійних культур на земельних ділянках загальною площею 300.

Кожна із сторін має право залучати для виконання своїх зобов'язань за даним договором третіх осіб, беручи на себе відповідальність перед другою стороною за їх дії.

Відповідно до п. 2.1 договору сторони визначили зобов'язання відповідача, згідно якого останній зобов'язується: у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього договору надати земельні ділянки, згідно додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору та виконати наступні роботи на земельних ділянках: дискування, оранка.

Згідно з п.2.1.3 договору за результатами робіт відповідно до даних сторін складається акт прийому-передачі виконаних робіт, у якому вказується об'єм, якість та вартість виконаних робіт.

Акт підписується стороною-1, з одного боку, та стороною-2 або стороною-3, з іншого боку, і є невід'ємною частиною даного договору.

У розділі 3 договору сторони визначили зобов'язання позивача і третьої особи, згідно якого останні зобов'язуються виконати наступні роботи: обробіток ґрунту (культивація), сівба та посадка, внесення гербіцидів, мінеральних та органічних добрив, підкорм посівів, збиральні роботи, інші роботи, передбачені технологічно картою вирощування культур.

Роботи виконуються відповідно до додатку № 2, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п.3.1.2 договору за результатами робіт відповідно до даних сторін складається акт прийому-передачі виконаних робіт, у якому вказується об'єм, якість та сума виконаних робіт. Акт підписується стороною-1, з одного боку, та стороною-2 або стороною-3, з іншого боку, і є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 4.1 вказаного договору сторони передбачили, що підбиття підсумків діяльності і розподіл отриманої в результаті виконання даного договору продукції між сторонами здійснюється після виконання передбачених договором робіт, але не пізніше 01.12.2013 на підставі актів прийому-передачі виконаних робіт, складених сторонами, накладних, інших документів.

За умовами п.4.2 договору, отримана в результаті виконання даного договору продукція розподіляється між сторонами договору пропорційно сумі витрат кожної із сторін на виконання даного договору, а саме: виконаних робіт згідно актів прийому-передачі виконаних робіт, накладних, інших підтверджених документально витрат. Суми витрат кожної із сторін визначаються на основі акту узгодження вартості робіт, засобів захисту рослин, міндобрив та інших витрат (дод. № 2) і є невід'ємною частиною договору.

Позивач, звертаючись із даним позовом посилався на те, що відповідач, в порушення умов договору, свої зобов`язання не виконав, натомість виконав роботи по збиранню врожаю, що, відповідно до п. 3.1 договору, було покладено на позивача та третю особу, та реалізував вирощений врожай без згоди та участі позивача та третьої особи.

Відповідач, в свою чергу, зазначав про те, що з договору не вбачається, які саме роботи повинна виконати сторона-2, а які сторона-3 і які саме затрати кожної із сторін, що унеможливлює розподіл отриманої продукції між всіма учасниками договору, а це суперечить природі самого договору про співпрацю, так як за такими умовами його не можна виконати.

При цьому відповідач вказував, що були допущені порушення вирощування даних культур, що негативно позначилось на урожайності. А також вказував, що не може бути доказом поданий позивачем акт здачі-прийняття робіт, оскільки він не відповідає вимогам ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд вказав, що спірний договір №1/4 від 17.04.2013 не містить істотних умов договору про спільну діяльність, визначених у ч.2 ст.1131 Цивільного кодексу України, тому у сторін не виникли правовідносини зі спільної діяльності по вирощуванню кукурудзи та соняшника, тому, відповідно, відсутні зобов'язання відповідача перед позивачем та вчинення відповідачем винних дій саме по правовідносинам спільної діяльності, у зв'язку з чим відсутній склад правопорушення відповідача в межах правовідносин спільної діяльності тощо.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи є всі належні та допустимі докази в підтвердження виконаних сторонами зобов'язань, затрати позивача на суму 2110048 грн. також підтверджені, а зважаючи на те, що відповідачем були порушені умови договору щодо збирання врожаю, а отже і порядок розподілу отриманої продукції, на користь позивача підлягає стягненню 1637453,69 грн. збитків у зв'язку з порушенням умов договору про спільну діяльність.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.

Як зазначалося вище, між сторонами був укладений договір про вирощування сільськогосподарський культур із застосуванням інноваційних технологій. В установленому законом порядку договір не був визнаний недійсним.