Постанова ВГСУ від 29.11.2016 року у справі №907/216/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 907/216/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2016у справі№ 907/216/16 Господарського суду Закарпатської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз"простягнення заборгованості в розмірі 2132737,57 грн.

за участю представників: позивачаРуденко Є.О., предст. дов. від 21.03.2016відповідачаВолощук П.Ю., предст. дов. від 06.04.2016

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" про стягнення заборгованості в розмірі 2132737,57 грн., з яких: 1403115,87 грн. основний борг, 35106,75 грн. 3% річних, 105348,25 грн. інфляційні втрати, 450739,89 грн. пені та 138426,81 грн. штрафу в розмірі 7%. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами щодо здійснення повного та своєчасного розрахунків за надані послуги та обґрунтовано приписами статей 526, 530, 625, 903 Цивільного кодексу, статей 193, 231 Господарського кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи про те, що, за наслідками підписання спільного протокольного рішення сторони вступили в нові правовідносини і нове зобов'язання в силу умов, визначених сторонами у такому протокольному рішенні, не вважається простроченим; вина відповідача у затримці зарахування коштів відсутня.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.06.2016 (суддя Васьковський О.В.) припинено провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1403115,87 грн. основного боргу; в решті позовних вимог щодо стягнення з відповідача 450739,89 грн. пені, 35106,75 грн. 3% річних, 105348,25 грн. інфляційних втрат та 105348,25 штрафу відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 (судді: Якімець Г.Г. - головуючий, Бойко С.М., Бонк Т.Б.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі в частині відмови у задоволенні позовних про стягнення 450739,89 грн. пені, 35106,75 грн. 3% річних, 105348,25 грн. інфляційних втрат та 105348,25 штрафу скасувати, в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 526, 536, 550, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 198, 231-233 Господарського кодексу України, статей 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України, та зазначає, що спільні протокольні рішення є способом виконання грошових зобов'язань, вжиття сторонами заходів для погашення зобовязань у спосіб, передбачений Порядком перерахування деяких субсидій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, не змінює строки виконання відповідачем грошових зобов`язань перед позивачем за договором; сторони не вносили відповідних змін до договору в частині виконання зобов`язань.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, зазначаючи, що грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), а підписання сторонами спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, який обрали сторони; враховуючи, що розрахунки між сторонами здійснювались у порядку, встановленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за послуги з транспортування природного газу.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі; представник відповідача також усно підтримав доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, 27.09.2011 Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" та Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" уклали договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011046/Н14, відповідно до умов якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільчих станцій (ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами договору (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 17.01.2013 року).

Відповідно до пункту 1.2 договору (з урахуванням змін та доповнень) річний плановий обсяг транспортування природного газу замовника складає 577154,060 тис. куб. м. Газ замовника, транспортування якого за цим договором здійснює газотранспортне підприємство, призначений для задоволення потреб населення та юридичних осіб, яким природний газ відпускається за роздрібними цінами, диференційованими залежно від річних обсягів споживання, які затверджені НКРЕ для населення.

Пунктом 5.1 договору (з урахуванням змін та доповнень) погоджено, що розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Відповідно до пункту 5.4 договору (з урахуванням змін та доповнень) вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг. Оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (пункт 5.5 договору).

За пунктом 7.3 договору у разі порушення строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 11.1 Договору (з урахуванням змін та доповнень) передбачено, що останній набирає чинності з дня його підписання сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01 жовтня 2011 року. Договір діє в частині транспортування газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Суди попередніх інстанції встановили, що на виконання умов договору, позивач надав відповідачу протягом січня-червня 2015 року послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на загальну суму 9841710,52 грн., однак, оплата відповідачем наданих позивачем послуг за договором транспортування природного газу здійснена частково та з порушенням строків оплати, станом на момент подання позову заборгованість відповідача складає 1403115,87 грн. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Після порушення провадження у справі 13.06.2016 Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області (сторона 1), Департамент фінансів Закарпатської обласної державної адміністрації (сторона 2), Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпатгаз збут" (сторона 3), Публічне акціонерне товариство "Закарпатгаз" (сторона 4), Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (сторона 5) та Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (сторона остання) уклали спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду державного бюджету № 1671/у, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

За умовами пункту 2.2. спільного протокольного рішення, Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України стороні 1 у сумі 1402588,45 грн. з приміткою: "Постанова Уряду від 11.01.2005 року № 20".

Пунктом 2.6 спільного протокольного рішення передбачено, що сторона 4 перераховує стороні 5 кошти у сумі 1402588,45 грн. у тому числі ПДВ 233764,74 грн. за транспортування природного газу за 2015 рік згідно з договором від 27.09.2011 року № 1109011046/Н14 із записом у графі "призначення платежу": "Постанова Уряду від 11.01.2005 року, № 20, дата і номер спільного протокольного рішення, за транспортування природного газу за 2015 рік, договір від 27.09.2011 року №1109011046/Н14, у тому числі ПДВ 233764,74 грн.".

Як вбачається із матеріалів справи, спільне протокольне рішення підписано сторонами без зауважень.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 Кодексу унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Кодексу).