Постанова ВГСУ від 29.11.2016 року у справі №904/8675/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 904/8675/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Поляк О.І., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016у справі№ 904/8675/15господарського судуДніпропетровської області за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5простягнення 40160,00грн за договором реалізації

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:не з'явились не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Юзіков С.Г.) від 14.12.2015 у справі №904/8675/15 позов задоволено; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 40160,00грн основного боргу, 1218,00грн судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Верхогляд Т.А., судді - Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.) від 21.06.2016 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 у справі №904/8675/15 скасовано; в задоволені позовної заяви відмовлено; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 1339,80грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

В касаційній скарзі Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 у справі №904/8675/15 залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.692, 695, 697 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.4-2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує викладені в ній доводи.

Представники сторін не скористались правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з вимогою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про стягнення збитків, які понесені позивачем внаслідок невиконання відповідачем умов договору реалізації. Позов обґрунтовано приписами ст.ст.22, 391 ЦК України.

Судами встановлено таке.

21.08.2012 сторонами укладено договір реалізації №1 (а.с.9-10).

Відповідно до п.1.1. договору позивач (постачальник) передав, а відповідач (реалізатор) прийняв для реалізації товар в асортименті (згідно зі специфікацією) за цінами згідно з прайс листом. Ціна на товар визначена у специфікації.

Відповідно до п.2.1. договору реалізатор щомісячно виплачує постачальнику 3000,00грн мінімально, в залежності від реалізації товару сума виплати може бути збільшена.

За умовами п.2.2. договору реалізатор виплачує гроші за реалізований товар постачальнику в період з 25 по 30 число кожного місяця шляхом передання грошових коштів.

Постачальник має право самостійно реалізовувати товар, сума реалізації цього товару не зменшує суму щомісячної виплати (п.2.3. договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повної виплати відповідачем суми вказаної в специфікації або товаром за двосторонньою згодою сторін (п.5.1 договору).

Таким чином, сторони визначили предмет договору - реалізація товару позивача відповідачем, ціну договору - оплата 3000грн мінімально, яка може змінюватись залежно від реалізації товару, а також визначено порядок розрахунків між сторонами. Строк реалізації товару сторонами не визначено.

Згідно специфікації №1 від 21.08.2012 року позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 52000,00грн (а.с.31).

Зазначаючи про те, що відповідач повністю не розрахувався за товар, втім і не повернув його, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з цим позовом.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що договір реалізації за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу з розстроченням платежу, в зв'язку з чим, встановивши, що відповідач не розрахувався повністю за поставлений товар, пославшись на нормативні приписи які визначають загальний порядок виконання господарських зобов'язань, задовольнив позов.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками місцевого господарського суду не погодився та зазначив, що надаючи оцінку договору реалізації, суд першої інстанції безпідставно кваліфікував правовідносини сторін як відносини з купівлі - продажу товару з розстроченням платежу, адже визначене специфікацією майно не передавалось у власність відповідачу. При цьому, з огляду на визначену позивачем правову природу заявлених вимог - стягнення збитків, суд апеляційної інстанції, зазначивши, що позивачем не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами укладеного договору сторони не визначали перехід права власності на товар до відповідача, натомість узгодили прийняття товару останнім для його реалізації в асортименті та за цінами згідно прайс листа, при цьому не встановивши ціни за якою переданий товар може бути реалізований та строку дії зобов'язання.