ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2016 року Справа № 5004/714/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ (голова комітету кредиторів)на постановувід 12.01.2016 Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 5004/714/11 господарського суду Волинської областіпро банкрутствоприватного підприємства "Ірта", м. ЛуцькліквідаторДуплика П.Г., м. Рівне в судовому засіданні взяли участь представники:
ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" ПАТ "Брокбізнесбанк"Оборський Я.В., довір.; Бірюкова О.А., довір.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Волинської області від 11.04.2011 порушено справу № 5004/714/11 про банкрутство приватного підприємства "Ірта" (далі - ПП "Ірта", боржник) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до 19.01.2013), призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Дуплику П.Г. та інше.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 24.10.2011 за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів боржника та з поміж інших визнано вимоги публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", кредитор) в розмірі 20 135 483,23 грн., з яких 125 грн. судових витрат у першу чергу; 20 135 358,23 грн. основного боргу (тіло кредиту та відсотки) в четверту чергу.
Постановою господарського суду Волинської області від 17.03.2015 ПП "Ірта" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, далі - Закон про банкрутство) та інше.
18 травня 2015 року кредитор звернувся до господарського суду Волинської області з заявою про визнання поточних грошових вимог до боржника в сумі 29 429 983,27 грн., які становлять відсотки за користування кредитними коштами за період з 11.04.2011 по 17.03.2015.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 25.08.2015 (суддя Слободян П.Р.) визнано поточні кредиторські вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ПП "Ірта" в сумі 9 294 625,04 грн. та конкурсні кредиторські вимоги в сумі 20 135 358,23 грн., які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів до 4 черги задоволення. Суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги визнані ліквідатором боржника та включені останнім до реєстру вимог кредиторів.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 (судді: Демидюк О.О. - головуючий, Савченко Г.І., Огороднік К.М.) за результатами розгляду апеляційної скарги ПП "Ірта" ухвалу від 25.08.2015 скасовано, заяву ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання поточних грошових вимог до боржника відхилено. Суд керувався тим, що кредитором не доведено наявності заявлених грошових вимог, зокрема, не надано їх обгрунтованого розрахунку, що унеможливлює встановлення фактичної суми заборгованості боржника. Зазначене свідчить про неповне дослідження судом першої інстанції всіх обставин справи.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, прийняти нове рішення, яким визнати поточні грошові вимоги кредитора на суму 29 429 983,27 грн. та включити їх до реєстру вимог кредиторів ПП "Ірта" до 4 черги.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 38, 45 Закону про банкрутство та ст.ст. 94, 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник посилається на наявність у справі детального розрахунку заборгованості боржника, а також первинних документів, які підтверджують факт виникнення боргу.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як вбачається, заявлені на виконання вимог ст. 38 Закону про банкрутство поточні грошові вимоги кредитора до боржника грунтуються на двох договорах поруки від 28.07.2008 №010/08-11/2116П-1та № 014/08-11/211/П-2, відповідно до умов яких боржник виступив фінансовим поручителем за виконання відповідно ТОВ "Аміна-Волинь" та гр. ОСОБА_10 зобов'язань у доларах США за кредитними договорами від 28.07.2008 № 010/08-11/2116 та № 014/08-112117.
Конкурсна заборгованість боржника перед кредитором за вищевказаними кредитними договорами та договорами поруки була визнана судом у справі про банкрутство ухвалою за результатами попереднього засідання від 24.10.2011 в загальній сумі 20 135 358,23 грн. До цієї суми вимог кредитором було включено борг по тілу кредиту та відсоткам.
У той же час додатково заявлені поточні грошові вимоги в загальній сумі 29 429 983,27 грн. (згідно заяви кредитора) складають гривневий еквівалент нарахованих кредитором у доларах США відсотків за користування кредитом.
Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Одночасно статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У даному випадку внаслідок порушення провадження у справі про банкрутство боржник перебуває у спеціальному правовому режимі, де порядок визнання та погашення грошових вимог кредиторів до боржника визначається спеціальними нормами Закону про банкрутство.
Так, розмір зобов'язання боржника перед кредитором за тілом кредиту вже визнаний у встановленому Законом про банкрутство порядку в якості конкурсних грошових вимог за відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили, саме в національній валюті України - гривні, без визначення грошового еквіваленту цієї суми в іноземній валюті. У зв'язку з чим подальше поточне нарахування відсотків за користування кредитом під час здійснення процедур банкрутства кредитор вправі здійснювати у відсотковому відношенні щодо встановленої ухвалою суду від 24.10.2011 суми тіла кредиту виключно у гривні, а не в доларах США.
Крім того, оскільки боржник не є позичальником кредитних коштів, а в якості поручителя несе відповідальність за погашення кредитних зобов'язань третіми особами, обов'язковому з'ясуванню при розгляді грошових вимог підлягають обставини погашення як боргу, так і відсотків основними позичальниками - ТОВ "Аміна-Волинь" та гр. ОСОБА_10
Однак зазначені обставини не були досліджені судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови.
При цьому, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відхиляючи поточні грошові вимоги кредитора в повному обсязі, суд апеляційної інстанції послався виключно на відсутність належного обґрунтування та розрахунку цих вимог. Проте судом не враховано, що спірні вимоги були розглянуті судом першої інстанції по суті. У зв'язку з чим, з огляду на положення ст. 101 ГПК України, сам лише висновок апеляційного господарського суду про неповноту дослідження місцевим господарським судом усіх обставин справи не може бути підставою для відмови у визнанні грошових вимог по суті, оскільки у цьому випадку така обставина взагалі позбавляє кредитора права на розгляд його поточних грошових вимог у справі про банкрутство.
Вищезазначене свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції норм ст.ст. 43, 101 ГПК України.
У силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України) суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені порушення та прийняти рішення по суті заявлених вимог.
За таких обставин оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а справа в частині розгляду поточних грошових вимог кредитора - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, з'ясувати порядок нарахування та правомірність заявлення до боржника спірних вимог, та розглянути справу у відповідній частині згідно з вимогами чинного законодавства.
Сервисы для юристов