ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2014 року Справа № 911/1774/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддіДерепи В.І.,суддів :Грека Б.М. - (доповідача у справі), Палія В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.04.14
у справі№911/1774/13господарського судуКиївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства" Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"простягнення сумиза участю представників від:позивачаСуворова Л.В. (дов. від 13.01.14)відповідачаПавлюк І.І. (дов. від 06.02.14)
В С Т А Н О В И В :
Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду Київської області з позовом про стягнення із Дочірнього підприємства "Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства" Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" 12384301,70 грн., з яких 9154430,89 грн. основного боргу, 19054,48 грн. інфляційних втрат, 207593,65 грн. 3% річних, 1041046,25 грн. пені та 1962176,43 грн. штрафу.
За наслідками розгляду касаційної скарги, Вищий господарський суд України постановою від 05.12.13 скасував рішення господарського суду Київської області від 31.05.13 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.13 у даній справі, в частині відмови у стягненні штрафу. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області. В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.13 залишено без змін.
Таким чином, при новому розгляді суди розглядали позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 1962176,43 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 28.01.14 (суддя Подоляк Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.14 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Отрюха Б.В., судів: Михальської Ю.Б.,
Тищенко А.І.), в позові в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 1962176,43 грн. відмовлено повністю з посиланням на те, що відповідачем допущене прострочення виконання саме грошового зобов'язання, а тому ст.231 Господарського кодексу України не може застосовуватися у даному випадку.
Не погоджуючись із судовими актами, позивач просить звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на невірне застосування судами ст. 231 Господарського кодексу України. Відповідач подав відзив, в якому заперечує проти задоволення касаційної скарги із викладених в ньому підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 27.09.11 між сторонами укладений договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011053/Н21. Борг відповідача перед позивачем за надані згідно цього договору на момент судового розгляду справи, склав 9154430,89 грн.
За прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 1962176,43 грн. штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України. Суди в позові відмовили з посиланням на те, що відповідачем допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання, а тому ст.231 Господарського кодексу України не може застосовуватися у даному випадку.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне погодитися з такими висновками з огляду на наступне. За змістом положень ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неоплати виконаних робіт за договором надання послуг з транспортування газу, а тому необхідно з'ясувати, яке саме це зобов'язання - грошове чи негрошове. За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання ї"ї обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Отже, договір про надання послуг складається із двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням. Тому ст. 231 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № З-11гс11, від 04.02.14. Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.14 у справі №911/1774/13 залишити без змін.
Сервисы для юристов