ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2015 року Справа № 910/25805/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Грека Б.М., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Рівнеазот"на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року господарського суду міста Києва від 08.12.2014 рокуу справі господарського судуміста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Рівнеазот"додочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"провизнання недійсним договору поставки,
за участю представників: позивача: Петренко Я.О.,відповідача: Мандригеля Р.С.,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі - ПАТ "Рівнеазот") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") про визнання недійсним договору 06/09-2055 від 23.12.2009.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що положення договору, які передбачають можливість використання придбаного за ним природного газу винятково для власних потреб, обмежують права позивача щодо вільного розпорядження майном, у зв"язку з чим просить суд визнати недійсним договір 06/09-2055 від 23.12.2009 на підставі ст.203 ЦК України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року (суддя Ковтун С.А.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року (колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) рішення місцевого господарського суду від 08.12.2014 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Рівнеазот" - без задоволення.
Судові рішення вмотивовані відсутністю обставин, з якими закон пов'язує недійсність договору.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "Рівнеазот" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 23.12.2009 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальником) та ПАТ "Рівнеазот" (покупцем) був укладений договір поставки природного газу №06/09-2055, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ (надалі - газ), в обсязі, зазначеному в статті 2 цього договору. Постачальник передає за цим договором газ імпортованого походження, отриманий за договором поставки природного газу між НАК "Нафтогаз України" та постачальником.
Згідно з п. 1.3 договору покупець приймає за цим договором газ виключно для своїх власних потреб.
Вказаний договір, позивач просить визнати недійсним з підстав того, що він не відповідає ч.1 ст.203 ЦК України, оскільки умови договору, зокрема умова, що покупець приймає за цим договором газ виключно для своїх власних потреб, порушують право власності покупця за цим договором щодо вільного використання та розпорядження купленого газу, що суперечить приписам ст. 321 ЦК України.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже ч. 1 приписів вищенаведеної правової норми визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правила щодо змісту договору встановлені ч.1. ст. 628 ЦК України, згідно якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.3 ст. 631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Враховуючи приписи зазначених статей, а також те, що укладений договір врегулював між сторонами відносини щодо поставки природного газу і сторони з огляду на особливість ринку природного газу за погодженням в п1.3 цього договору (свобода договору) передбачили порядок використання природного газу, який жодним чином не порушує правомочностей власника, які визначені та закріплені чинним законодавством, погодили всі істотні умови договору поставки (предмет, ціну та кількість природного газу, строк дії договору), то колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про відповідність спірного договору вимогам чинного законодавства та відсутністю правових підстав для визнання вказаного договору недійсним на підставі ст.ст. 203,215 ЦК України.
Відповідно до приписів ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Щодо доводів скаржника викладених в касаційній скарзі, то колегією суддів відхиляються, оскільки повторюють доводи апеляційної скарги, які були предметом ретельного дослідження в суді апеляційної інстанції і їм дана належна правова оцінка.
Враховуючи вищевикладене та межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
Сервисы для юристов