Постанова ВГСУ від 29.03.2017 року у справі №915/380/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 915/380/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників: від позивачаГаврилка О.О.,від відповідачаЛуук А.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"на рішення та постановуГосподарського суду Миколаївської області від 09.09.2016 року Одеського апеляційного господарського суду від 20.10.2016 рокуу справі№ 915/380/16 Господарського суду Миколаївської областіза первісним позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Метал Стивідорінг Компані"проврегулювання розбіжностей,та за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Метал Стивідорінг Компані"до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів Українипроврегулювання розбіжностей,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Стивідорінг Компані" (далі - ТОВ "Метал Стивідорінг Компані") про врегулювання розбіжностей за додатковою угодою № 6 від 24.02.2016 року до договору від 11.10.2013 року № 19-П-МИФ-13 про відшкодування витрат власника мереж на утримання технологічних мереж та електрозабезпечення, шляхом прийняття та затвердження в редакції позивача п.п. 3.6, 11.7 договору, які зазначені у додатковій угоді № 6 та викладені в протоколі врегулювання розбіжностей від 29.03.2016 року.

Зокрема, позивач просить п. 3.6 погодити у такій редакції: "адміністрація має право в односторонньому порядку змінювати тарифи на послуги визначені цим Договором, про що Адміністрація інформує Споживача листом, який вважатиметься невід'ємною частиною цього Договору", а п. 11.7 - "Зміни поштових реквізитів, системи сплати податку, податкових, розрахункових банківських реквізитів Сторін, які наведені у розділі 10 цього Договору, а також зміни вартості послуг, повідомляються листом, який вважатиметься невід'ємною частиною Договору, всі інші зміни та доповнення до цього Договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені в порядку, визначеному чинним законодавством України".

Наполягаючи на внесенні цих змін до договору, позивач за первісним позовом посилається на те, що укладення договору у спрощений спосіб, тобто шляхом надсилання листа, відповідає вимогам ст.ст. 203, 205, 207, 208, 654 ЦК України, ст. 184 ГК України, а також на пропозиції Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.01.2016 року № 1-пр не допускати встановлення таких цін та умов надання послуг, які можуть призводити до негативного впливу на конкуренцію та ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність на території Миколаївського морського порту, у порівнянні з іншими учасниками ринку, які надають аналогічні послуги в інших морських портах; не застосовувати різні ціни чи умови до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання без об'єктивно виправданих на те причин. На думку позивача за первісним позовом, редакція договору, відмінна від інших рівнозначних угод може свідчити про можливість надання переваг у конкуренції відносно інших суб'єктів господарювання, які також є споживачами цієї послуги, тому договір необхідно привести у відповідність до вимог антимонопольно-конкуретного законодавства.

Відповідач проти позову заперечив та подав зустрічний позов, у якому просив врегулювати розбіжності за додатковою угодою № 6 від 24.02.2016 року до договору від 11.10.2013 року № 19-П-МИФ-13, визнавши її укладеною в редакції протоколу розбіжностей від 14.03.2016 року.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2016 року у справі № 915/380/16 (суддя Коваль С.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.10.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Петрова М.С., суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І.), у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду № 6 до договору № 19-П-МИФ-13 від 11.02.2013 року в редакції ТОВ "Метал Стивідорінг Компані" з урахуванням протоколу розбіжностей від 14.03.2016 року:

- виключено з додаткової угоди № 6 п. 1 такого змісту : "Розділ 3 Договору доповнити пунктом 3.6. в наступній редакції: "3.6. Власник мереж має право в односторонньому порядку змінювати тарифи на послуги визначені цим Договором, про що власник мереж інформує Користувача листом, який вважатиметься невід'ємною частиною цього Договору";

- виключено з додаткової угоди № 6 п. 2 такого змісту : "Пункт 11.3. виключити";

- виключено з додаткової угоди № 6 п. 3 такого змісту :"Пункт 11.7. викласти в новій редакції: "11.7. Зміни поштових реквізитів, системи сплати податку, податкових, розрахункових банківських реквізитів Сторін, які наведені в розділі 2 цього Договору, а також зміни вартості послуг, повідомляються листом, який вважатиметься невід'ємною частиною Договору, всі інші зміни та доповнення до цього Договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені в порядку, визначеному чинним законодавством України".

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, ДП "Адміністрація морських портів України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм ст.ст. 42, 47, 32, 33, 34, 36, 43, п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", неправильне застосування норм ст. 27 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", розпорядження Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 року N 49-р, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за N 317/6605, яким затверджено Методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, яка призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках (далі - Методика), помилкове застосування норм ст. 21 Закону України "Про морські порти України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 року N 405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", просило скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити.

ТОВ "Метал Стивідорінг Компані" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі № 915/380/16- без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно з ст.ст. 1115, 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення - без змін з таких підстав.

Частина 1 ст. 651 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачає загальне правило, що зміна договору допускається лише за згодою сторін. Інше може бути встановлено договором або законом. Зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

У ч. 1 ст. 188 ЦК України також встановлено, що зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, зміна договору в односторонньому порядку допускається, лише якщо це передбачено договором або встановлено законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 11 Закону України від 21.06.2012 року "Про ціни і ціноутворення", ч. 2 ст. 190 ГК України вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що у п.п. 4.5, 11.3, 11.7 договору № 19-П-МИФ-13 про відшкодування витрат власника мереж на утримання технологічних мереж та електрозабезпечення від 11.10.2013 року сторони погодили, що одностороння відмова від виконання умов цього договору чи внесення змін та доповнень до нього не допускається. Зміни поштових реквізитів, системи оплати податків сторін, податкових, розрахункових банківських реквізитів сторін, які наведені у розділі 12 цього договору, повідомляються письмово листом, який вважається невід'ємною частиною Договору. Інші зміни та доповнення до договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені в письмовому виді і підписані обома сторонами та скріплені печатками. Зміна розміру оплати на утримання технологічних мереж переоформлюється письмово шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Ухвалюючи рішення у справі про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, суди першої інстанції та апеляційної інстанції, обґрунтовано виходили з того, що у договорі сторони погодили, що внесення змін та доповнень до договору не допускається, зміни до договору вчиняються у письмовій формі і підписуються обома сторонами. Вимога (пропозиція) ДП "Адміністрація морських портів України", яка відхилена іншою стороною, змінити цей порядок та передбачити право останнього змінювати ціну договору шляхом надсилання листа суперечить визначеному у договорі порядку змін розміру оплати на утримання технологічних мереж, Положенню про порядок розробки, введення в дію та перегляду вільних цін (тарифів) Миколаївською філією ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрацією Миколаївського морського порту), затвердженого наказом Адміністрації Миколаївського морського порту № 112 від 23.02.2015 року та ст. 632 ЦК України, яка передбачає, що зміна ціни договору після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Беручи до уваги те, що у порядку, встановленому договором, сторони не досягли згоди щодо зміни умов внесення змін ціни договору шляхом надання ДП "Адміністрація морських портів України" права в односторонньому порядку здійснювати такі зміни, і таке право останнього не встановлено законом, Вищий господарський суд України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для погодження запропонованих позивачем за первісним позовом змін до п.п. 3.6, 11.7 договору та виключення п. 11.3 договору є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення або неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм чинного законодавства не знайшли свого підтвердження. Посилання заявника касаційної скарги на те, що встановлені у договорі умови зміни вартості послуг, можуть свідчити про можливість надання ТОВ "Метал Стивідорінг Компані" переваг у конкуренції відносно інших суб'єктів господарювання, з якими укладені договори, що містять умову про право порту на односторонню зміну вартості послуг, що є порушенням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства (п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки, навпаки, саме закріплення у договорах право порту в односторонньому порядку змінювати ціну договору матиме негативний вплив на конкуренцію та ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність на території порту, що, зокрема, зазначається у пропозиції Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.01.2016 року № 1-пр. Відповідно до ч. 6 ст. 180 ГК України у разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Обставини визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, ДП "Адміністрація морських портів України" не доведені.