Постанова ВГСУ від 29.03.2017 року у справі №906/954/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 906/954/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: Сороколіт Є.М. не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Житомирської області від 07 листопада 2016 року Рівненського апеляційного господарського суду від 11 січня 2017 рокуу справі№ 906/954/16за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"докомунального підприємства "Озерне"простягнення 565 793,09 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 195 334,75 грн пені, 31 698,13 грн 3% річних та 338 760,21 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.11.2016 (суддя - Прядко О.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 (головуючий - Василишин А.Р., судді - Філіпова Т.Л., Грязнов В.В.), позов задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства "Озерне" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 267 795, 23 грн інфляційних втрат, 31 463,12 грн 3 % річних, 96 996,92 грн пені та судовий збір.

В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови в стягненні 98 337,83 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги. В решті рішення залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 28.11.2013 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Озерне" Новогуйвинської селищної ради (покупець) було укладено договір № 576/14-ТЕ-10 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач - прийняти та оплатити цей природний газ на умовах даного договору.

У п. 2.1. договору сторони погодили обсяги поставки газу.

Згідно з п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п. 3.4. договору акт приймання-передачі є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 5.2. договору ціна за 1000,0 куб. м природного газу становить 1 118 974 грн, з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м природного газу - 1 118 974 грн, крім того ПДВ - 17% - 190, 226 грн, всього з ПДВ - 1 309, 20 грн.

За п. 5.5. договору загальна сума вартості природного газу за ним складається із сум вартості місячних поставок газу.

Оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).

Між сторонами неодноразово було укладено додаткові угоди до договору, якими сторони внесли зміни до п. 5.2. договору, збільшивши ціну за 1000,0 куб. м газу, погодили банківські реквізити продавця, предмет договору та п. 6.3. договору виклали в новій редакції.

На виконання умов договору № 576/14-ТЕ-10 від 28.11.2013 та додаткових угод, позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ в об'ємі 1 913,253 тис. куб. м на загальну суму 2 504 830,83 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.

Однак, відповідач розрахувався за спожитий природний газ несвоєчасно.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарські суди, врахувавши прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, прийшли до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 267 795, 23 грн інфляційних втрат, 31 463,12 грн 3 % річних згідно з ст. 625 ЦК України і правильність висновків судів в цих частинах ніким не оскаржується.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені.